Олександр Дюма - Три мушкетери

— Їй і вам! — вигукнув Д'Артаньян. — Будьте певні, моя чарівна Констанціє, я повернусь, заслуживши її подяку; та чи заслужу я ваше кохання?

Молода жінка зашарілася.

За кілька хвилин Д'Артаньян теж вийшов на вулицю, загорнувшись у плащ, край якого войовничо піднімали піхви довжелезної шпаги. Пані Бонасьє довго дивилася йому вслід поглядом, яким жінка проводжає того, кого ніжно кохає; та коли Д'Артаньян зник за рогом вулиці, вона впала на коліна і, здійнявши догори руки, вигукнула:

— О Боже! Захисти королеву, захисти мене!

Д'Артаньян швидко подався до пана де Тревіля. Він розумів, що вже за кілька хвилин кардинал знатиме все від клятого незнайомця, який, безперечно, був одним з його агентів; отже, юнак слушно вирішив, що не можна гаяти ані хвилини.

Серце його було сповнене радістю. Д'Артаньянові трапилась нагода здобути водночас і славу, і гроші, до того ж, як першу винагороду, він отримав побачення з жінкою, яку так палко кохав. Цей випадок подарував йому більше щастя, ніж він будь-коли мріяв зазнати.

Пан де Тревіль був у вітальні зі своїми знатними друзями.

Д'Артаньян, якого тут усі вважали близьким приятелем хазяїна дому, зайшов просто до кабінету й сказав слугам, що має до капітана дуже важливу розмову.

Не минуло й п'яти хвилин, як з'явився пан де Тревіль. Шановний капітан одразу помітив радісне збудження Д'Артаньяна й зрозумів, що в житті юнака сталося щось важливе.

Всю дорогу Д'Артаньян вагався, чи довіритися панові де Тревілю, чи тільки попросити в нього свободи дій для виконання секретного доручення. Та пан де Тревіль завжди ставився до нього дуже щиро, до того ж він був так безмежно відданий королю й королеві і так палко ненавидів кардинала, що юнак вирішив розповісти все.

— Ви просили мене для розмови, мій юний друже? — спитав пан де Тревіль.

— Так, добродію, — відповів Д'Артаньян. — І коли ви дізнаєтесь, про яку важливу справу я хочу вам розповісти, то пробачите мені мою настирливість.

— Ну що ж, кажіть, я слухаю вас.

— Ідеться, — мовив Д'Артаньян майже пошепки, — не більше й не менше, як про честь, а можливо, й про життя королеви.

— Що? — вигукнув пан де Тревіль, озирнувшись навколо, аби переконатися, що їх ніхто не чує, і знову звернувши погляд на Д'Артаньяна.

— Я сказав, добродію, що випадково відкрив таємницю…

— Яку, сподіваюся, ви берегтимете, навіть коли б за неї довелося накласти життям.

— Але я мушу довірити її вам, пане, бо тільки ви можете зарадити справі, яку мені доручила її величність.

— Ця таємниця — ваша?

— Ні, добродію, це таємниця королеви.

— Її величність просила вас звірити цю таємницю мені?

— Ні, добродію; навпаки, мене просили якнайсуворіше її зберігати.

— Чому ж ви хочете її розкрити?

— Бо, повторюю, без вас я нічого не зроблю і не певен, чи ви погодитесь допомогти мені, коли не знатимете, для чого я прошу вашої ласки.

— Бережіть вашу таємницю, юначе, і скажіть, чого ви хочете.

— Я хотів би, щоб ви домовилися з паном Дезессаром про двотижневу відпустку для мене.

— Коли?

— З цієї ночі.

— Ви виїздите з Парижа?

— Я іду в дуже важливій справі.

— Чи можете ви сказати, куди?

— В Лондон.

— Чи зацікавлений хтось у тому, щоб ви не доїхали до місця призначення?

— Гадаю, кардинал оддав би все на світі, аби тільки зашкодити мені в цьому.

— І ви їдете самі?

— Сам.

— Тоді ви не доїдете навіть до Бонді; повірте слову Тревіля.

— Чому?

— Вас уб'ють.

— Я помру, виконуючи свій обов'язок.

— Але не виконаєте доручення.

— Це правда, — сказав Д'Артаньян.

— Послухайте мене, — вів далі Тревіль. — У такі подорожі треба рушати принаймні вчотирьох, щоб до мети доїхав хтось один.

— Авжеж, добродію, ви кажете слушно, — погодився Д'Артаньян. — Проте ви добре знаєте Атоса, Портоса й Араміса і знаєте також, що я можу покластися на них.

— Не довіривши їм таємниці, про яку не схотів дізнатись я?

— Ми раз і назавжди заприсяглися довіряти й зберігати відданість один одному; до того ж, якщо ви скажете, що певні в мені, вони покладуться на мене так само, як і ви.

— Я можу кожному з них надати відпустку на два тижні: Атосові, в якого ще не загоїлась рана, для поїздки на води у Форж; Портосові та Арамісові — для того, щоб супроводити друга, якого вони не можуть покинути самого в такій скруті. Наказ про відпустку свідчитиме, що подорож відбувається з моєї згоди.

— Дякую вам, добродію, ви дуже добрі.