Артур Дойль - Спілка рудих

- Ваше французьке золото?

Так. Кілька місяців тому нам знадобилися оборотні кошти, і ми позичили тридцять тисяч наполеондорів80 у Французького банку. Згодом необхідність в них відпала, і стало відомо, що ми навіть не розпаковували грошей, і вони все ще лежать тут. У ящику, на якому я сиджу, - дві тисячі наполеондорів, вони перекладені аркушами фольги. Рідко трапляється, щоб в одному відділенні зберігалося стільки золота, і директори, звичайно ж, турбуються.

- Для цього є всі підстави і в нас, - зауважив Холмс. - Ну, настав час підготуватися. Я думаю, що протягом найближчої години все скінчиться. Доведеться, містере Мерріуезер, прикрити цей ліхтар чим-небудь темним…

- І сидіти в темряві?

- Боюся, що так. Я захопив колоду карт, і оскільки нас тут четверо, ми могли б зіграти в робер. Але бачу, що ворог підготувався не на жарт, тому залишити світло було б ризиковано. Нам потрібно зайняти свої місця. Вони люди зухвалі, і, хоча ми заскочимо їх зненацька, можуть заподіяти нам чимало неприємностей, якщо ми не будемо обережні. Я стану за цим ящиком, а ви сховайтеся за тими. Коли я спрямую на грабіжників світло, хапайте їх. Якщо ж почнуть стріляти, Вотсоне, стріляйте в них без вагань.

Я зарядив револьвер і поклав його на кришку дерев'яного ящика, а сам причаївся за ним. Холмс зачинив дверцята ліхтаря, і ми опинилися в суцільній темряві. Правда, запах нагрітого металу нагадував, що ліхтар непогашений і що світло може спалахнути в будь-яку мить. Нерви мої були напружені до краю, мене гнітили пітьма і холодна вогкість підземелля.

- Для відступу в них тільки один шлях - назад, через будинок, на Сакс-Кобург-сквер, - прошепотів Холмс. - Сподіваюся, Джонсе, ви зробили те, про що я вас просив?

- Біля парадного входу інспектор і два полісмени.

- Отже, ми заткнули всі дірки. Тепер залишається тільки мовчати й чекати.

Як повільно плинув час! Пізніше я з'ясував, що минула всього лиш година з чвертю, але тоді мені здавалося, що ніч уже кінчається і нагорі розвиднюється. Я боявся поворухнутися, хоча ноги в мене затерпли і нили від болю, нерви були напружені, а слух так загострився, що я відрізняв глибоке, приглушене сопіння важкотілого Джонса від легкого, з присвистом дихання директора банку.

Раптом я помітив мерехтіння світла. Спочатку це була слабка цятка. Незабаром вона перетворилася на жовту смужку. Потім у підлозі нечутно утворилася щілина і в середині освітленого простору з'явилася рука біла, майже жіноча, яка ніби намагалася щось намацати. З хвилину ця рука, ворушачи пальцями, стирчала з підлоги. Потім вона так само раптово зникла, і знову все потонуло в пітьмі; лише через вузеньку щілину між плитами пробивалося слабке світло.

Але за мить одна із широких білих плит з різким скрипом перевернулася, і відкрився квадратний отвір, з якого полилося світло ліхтаря. Звідти визирнуло чисто виголене юне обличчя; невідомий пильно озирнувся довкола, потім, спершись обома руками на краї отвору, став підтягуватися; спочатку показалися плечі, потім тулуб, ось він уже заніс коліно на підлогу. За якусь секунду незнайомець стояв у повний зріст і допомагав залізти своєму товаришу, такому ж маленькому і гнучкому, з блідим обличчям і яскраво-рудою чуприною.

- Все гаразд, - прошепотів він. - Зубило й мішки в тебе?. А, чорт!.. Стрибай, Арчі. стрибай. Я за себе постою.

Шерлок Холмс вискочив зі свого укриття і схопив його за комір. Другий злодій прошмигнув у нору; Джонс намагався його затримати, але, видно, безуспішно - я почув, як затріщала матерія. Зблиснуло дуло револьвера, але Холмс мисливським хлистом вдарив супротивника по руці, і револьвер з брязкотом упав на кам'яну підлогу.

- Даремно стараєтеся, Джонс Клею, - чемно сказав Холмс. - Ви попалися.

- Бачу, - відповів той зовсім спокійно. - Але приятелю моєму вдалося втекти, вам дісталася тільки пола його піджака.

- Троє чоловіків чекають його біля виходу, - сказав Холмс.

- Ах, он як? Чисто спрацьовано! Вітаю вас.

- А я - вас. Ваша вигадка з рудими цілком оригінальна і вдала.

- Зараз побачите свого приятеля, - сказав Джонс. - Спритно ж він пірнає в нори, не те що я. А тепер дайте я надіну на вас наручники.

- Заберіть свої брудні руки, будь ласка! Не чіпайте мене! - сказав йому наш бранець після того, як йому наділи наручники. - Вам, можливо, невідомо, що в мені тече королівська кров. Отож, прошу називати мене «сер» і говорити - «будь ласка».

- Гаразд, - сказав Джонс, посміхаючись. - Будьте такі ласкаві, сер, піднятись нагору і сісти в кеб, що відвезе вашу світлість у поліцію.