- Я так і думав! - сказав він. - А ви не помітили в нього у вухах дірочок для серг?
- Помітив, сер. Він пояснив, що вуха йому проколола якась циганка, коли він був ще дитиною.
- Гм! - промовив Холмс, відкинувшись па спинку крісла в глибокій задумі. - Він і досі у вас?
- Так, сер, я тільки що бачив його.
- Він добре справлявся зі справами, коли вас не було в конторі?
- Не можу поскаржитись, сер. Втім, зранку у позичковій касі роботи небагато.
- Чудово, містере Вілсоне. За день або два я матиму задоволення дещо повідомити вам. Сьогодні субота… Сподіваюся, в понеділок ми про все будемо знати.
- Ну, Вотсоне, - сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов, - що ви про все це думаєте?
- Нічого не думаю, - щиро зізнався я. - Як на мене, то справа дуже темна.
- Загальне правило таке, - сказав Холмс, - чим дивніший випадок, тим менше в ньому таємничого. Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само, як розшукати в натовпі людину, нічим не примітну з вигляду. Але зараз я не можу зволікати.
- Що ви збираєтеся робити? - спитав я.
- Курити, - відповів він. - Це завдання саме на три люльки. Тільки прошу вас хвилин п'ятдесят ні про що не розмовляти зі мною.
Він скоцюрбився в кріслі, підтягши худі коліна до свого яструбиного носа, і довго сидів у такій позі, заплющивши очі і виставивши вперед чорну глиняну люльку, схожу на дзьоб якогось дивного птаха. Я вже був подумав, що він заснув, та й собі закуняв, коли раптом він підхопився, мов людина, що прийняла тверде рішення, і поклав люльку на камін.
- Сьогодні в Сент-Джеймс-Холлі грає Сарасате, - сказав він. - Що ви думаєте про це, Вотсоне? Можуть ваші пацієнти обійтися без вас кілька годин?
- Сьогодні я вільний. Взагалі моя практика забирає в мене не дуже багато часу.
- Тоді надягайте капелюха й ходімо. Мені потрібно в Сіті, а по дорозі де-небудь перекусимо. У програмі концерту багато німецької музики, мені вона подобається більше, ніж французька чи італійська. Німецька музика сповнена глибоких думок, а мені якраз необхідно про дещо поміркувати.
Ми доїхали підземкою до Олдерсгета, а потім пішки пройшли до Сакс-Кобург-сквер, де сталися події, про які нам розповідали вранці.
Сакс-Кобург-сквср - маленький сонний майданчик з нікчемними потугами на аристократичний стиль Чотири ряди бруднуватих двоповерхових цегельних будинків виходили вікнами на крихітний садок, де в густій траві кілька прив'ялих лаврових кущів у тяжкій боротьбі змагалися з насиченим кіптявою повітрям. Три позолочених кулі і коричнева вивіска з написом «Джабез Вілсон», виведена білими літерами на розі одного з будинків, указували, що саме тут і знаходиться контора нашого рудого клієнта.
Шерлок Холмс зупинився перед дверима і, схиливши голову набік, уп'явся в неї очима, що яскраво блиснули з-під примружених повік. Потім повільно пройшовся вулицею, уважно вдивляючись у будинки. Перед позичковою касою він разів зо три щосили вдарив своєю тростиною по бруківці, затим підійшов до дверей і постукав. Двері відразу ж відчинив жвавий, чисто виголений молодик і запросив нас увійти.
- Дякую, - сказав Холмс. - Я хотів тільки спитати, як пройти звідси на Стренд.
- Третій поворот праворуч, четвертий ліворуч, - швидко відповів помічник містера Вілсона і зачинив двері.
- Спритний малий! - зауважив Холмс, коли ми знову покрокували вулицею. - Щодо спритності, то він, на мою думку, посідає четверте місце в Лондоні, а щодо хоробрості, мабуть, навіть третє. Я про нього дещо знаю.
- Очевидно, - сказав я, - помічник містера Вілсона відіграє якусь роль у цій Спілці рудих. Я певен, що ви спитали в нього дорогу тільки для того, щоб подивитися на нього.
- Не на нього.
- А на що ж?
- На його коліна.
- І що ви побачили?
- Те, що й очікував.
- А навіщо ви стукали по бруківці?
- Любий докторе, зараз треба спостерігати, а не розмовляти. Ми розвідники у ворожому таборі. Нам вдалося дещо дізнатися про Сакс-Кобург-сквер. Тепер обстежимо вулиці, що прилягають до неї з іншого боку.
Різниця між Сакс-Кобург-сквер і тим, що ми побачили, коли завернули за ріг, була настільки ж разючою, як різниця між картиною та її зворотним боком. За рогом тяглася одна з головних артерій міста, що з'єднує Сіті з північчю і заходом. Ця велика вулиця була вся забита екіпажами, що рухалися двома зустрічними потоками, а тротуари чорніли юрбами пішоходів, які поспішали у своїх справах. Дивлячись на ряди розкішних магазинів і чудових контор, важко було уявити собі, що за цими самими будинками знаходиться вбогий, безлюдний майдан.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу