Артур Дойль - Спілка рудих

Так тривало день у день, містере Холмсе. У суботу містер Росс поклав переді мною на стіл чотири золотих соверени77 - плату за тиждень.

Минув другий тиждень, потім третій. Щоранку я приходив туди рівно о десятій і йшов додому рівно о другій. З часом містер Дункан Росс почав заходити в контору все рідше і рідше, а потім і зовсім перестав навідуватися. Проте я, зрозуміло, не насмілювався залишити роботу навіть на хвилинку, адже він міг прийти в будь-який момент, а мені не хотілося втрачати таке вигідне місце.

Так минуло вісім тижнів; я переписав статті про абатів, артилерію, архітектуру, Аттику і сподівався незабаром розпочати літеру «B». Я добряче витратився на папір, і списані мною аркуші ледве вміщалися на полиці. Аж раптом усе закінчилося.

- Закінчилося?

- Так, сер. Сьогодні вранці. Я прийшов на роботу, як завжди, на десяту годину, але двері виявилися замкнуті, а на них був прибитий аркуш щільного паперу. Ось, погляньте самі.

Він простягнув нам цей аркуш. Там було написано:

Спілку рудих розпущено

9 жовтня 1890 року

Ми з Шерлоком Холмсом довго розглядали цю коротеньку записку, потім перевели погляд на сумне обличчя Джабеза Вілсона. Смішний бік події заступив від нас усе інше, і ми розреготалися.

- Не бачу нічого смішного! - ображено вибухнув наш клієнт, підхопившись із крісла і почервонівши до коренів свого вогненного волосся.

Якщо замість того, щоб допомогти, ви збираєтеся сміятися з мене, я звернуся до когось іншого!

- Ні, ні! - вигукнув Холмс, знову саджаючи його в крісло. - Мені нізащо не хотілося б відмовлятися від вашої справи. Вона надихає мене своєю новизною. До того ж, погодьтеся, в ній є щось кумедне… То що ж ви зробили, побачивши цю записку на дверях?

- Я був вражений, сер. Я не знав, що мені робити. Відтак обійшов сусідні контори, але там ніхто нічого не знав. Нарешті, я подався до хазяїна будинку - він жив на нижньому поверсі - і спитав, куди поділася Спілка рудих. Він відповів, що ніколи навіть не чув про таку організацію. Тоді я поцікавився, чи не знає він містера Дункана Росса. На що той сказав, що вперше чує це ім'я.

- Я маю на увазі джентльмена, що знімав у вас квартиру номер чотири, - уточнив я.

- Рудого?

- Так.

- Але ж його звати Вільям Морріс! Він стряпчий, знімав у мене приміщення тимчасово, поки не підшукав ліпшого. Він учора виїхав. - А де його можна знайти?

- У новій конторі. Він, здається, залишив свою адресу, ось: Кінг-Едуард-стріт, 17, біля собору святого Павла.

Я вирушив за цією адресою, містере Холмсе, але там виявилася протезна майстерня, і ніхто й гадки не мав ані про містера Вільяма Морріса, ані про містера Дункана Росса.

- І що ж далі? - спитав Холмс.

- Я повернувся додому на Сакс- Кобург-сквер і порадився зі своїм помічником. Але він нічим не міг зарадити. Треба, сказав, почекати, можливо, мені повідомлять що-небудь поштою. Але мене це ніяк не влаштовує, містере Холмсе. Я не хочу здаватися без бою. Я чув, що ви даєте поради бідним людям, які потрапили в скруту, ось тому й прийшов саме до вас.

- І правильно зробили, - сказав Холмс. - Предивний у вас випадок, і я щасливий, що маю можливість ним зайнятися. З того, що ви розповіли, я роблю висновок, що справа ця набагато серйозніша, ніж може здатися на перший погляд.

- Звичайно, серйозніша! - сказав містер Джабез Вілсон. - Адже я втратив чотири фунти на тиждень.

- Ну, особисто вам навряд чи варто скаржитися на цю незвичайну Спілку, - сказав Холмс. - Навпаки, ви заробили тридцять фунтів, не кажучи вже про здобуті глибокі знання про предмети, що починаються на літеру «А». Отож, по суті, ви нічого не втратили.

- Не заперечую, сер, усе це так. Але мені все ж хотілося б розшукати їх, дізнатися, хто вони й навіщо, втнули зі мною такий жарт, якщо тільки це жарт. Справді, забавка обійшлася їм дорогувато: вони заплатили за неї тридцять два фунти.

- Ми спробуємо все з'ясувати. Але спершу дозвольте мені задати вам кілька питань, містере Вілсоне. Чи давно служить у вас цей помічник… ну, той, що показав вам оголошення?

- На той час він прослужив у мене майже місяць.

- Де ви знайшли його?

- Він прийшов за оголошенням, яке я дав у газеті.

- Він один відгукнувся на ваше оголошення?

- Ні, чоловік десять.

- Чому ви взяли саме його?

- Бо він моторний і заправив небагато.

- Вас спокусила можливість платити йому половину платні?

- Так.

- Який він із себе, цей Вінсент Сполдінг?

- Маленький, кремезний, дуже жвавий, на обличчі ні волосинки, хоча йому під тридцять. На лобі в нього біла пляма - опікся кислотою. Холмс випрямився. Він був дуже схвильований.