Олесь Гончар - Людина і зброя

Гладун теж сидів перед хлопцями на стільці і, впевненими, чіткими рухами обмотавши білою байкою свою лапищу, гордовито показував її, мало не під носа тикав студентам.

- Бачите? - крутив сюди-туди ногою. - Як лялечка!

А перед самим маршем він, стоячи біля цинкового бака з водою, підкликав до себе кожного з своїх бійців, і тут відбувалося таке: Гладун брав скибочку чорного хліба і, мовби чаклуючи, насипав зверху жменю солі, і всю оцю сіль, що ледве трималася горою на хлібові, подавав курсантові:

- Їж!

Той непорозуміло відступав: сіль їсти? Та ще після вечері? Та в таку спеку, коли й без того воду жлуктиш без кінця?

- Я ж не верблюд.

- Бери, кажу, їж!

Наказ є наказ, їси, аж на зубах тріщить той натрій хлор. А коли з'їв. Гладун вказує на воду:

- Пий!

Черпаєш кухлем, що вміщує в собі, мабуть, не менше, як ківш запорозький, і п'єш, аж стогнеш, а помкомвзводу підбадьорює:

- Пий, пий, надудлюйся вволю, щоб живіт був як барабан. Бо на марші й краплини не дам.

Осторонь, посміхаючись на цю сцену, стоять групою старші командири, серед них і той із шпалами в петлицях, з сивиною на скронях, що був у райкомі партії, коли вони проходили комісію. Вони вже знали про нього: батальйонний комісар Лещенко. Старий політпрацівник, довгий час працював в авіації, але за станом здоров'я змушений був перейти в піхоту. До табору він прибув тільки вчора й вже тут зостанеться: буде комісаром студбату.

Колосовського він впізнав одразу. Коли Богдан, виструнчившись перед помкомвзводу, саме прожовував свою порцію солі, комісар підійшов до нього:

- Ну як, товаришу Колосовський? - і, усміхнувшись глянув на сіль. - Солоне курсантське життя?

Богдан, якому аж щелепи зводило від оскоми, крутнув головою:

- Та солоне.

Комісар знов усміхнувся, чи то, може, глибокі, давно залеглі складки на його обличчі надавали йому привітного, усміхненого виразу. Богданові радісно було зустріти тут цю людину, слово якої так багато важило. І у вирішенні його долі там, у райкомі. Душею відчував, що йому зичать добра оці терново-чорні проникливі очі, чимось близьким, майже батьківським війнуло на Богдана від мужнього довгобразого обличчя. Скроні вже срібні, а сам ще стрункий, свіжий, смаглюватий, і від того сивина на скронях віддає ще більше. Нелегким, мабуть, і в нього було життя, коли з першого погляду зумів зрозуміти Богданові почуття до батька, коли краще за інших розгадав, що приніс у своєму серці Богдан у райком. Така і має бути душа в комуніста!

- А з надстроковиками як ви тут, уже порозумілись? Дружно живете? - запитав комісар, переводячи погляд на Духновича, якому Гладун саме насипав на скоринку з усією щедрістю гострої скалчастої солі. Духнович стояв перед ним зігнутий, мовби нав'ючений більше за всіх - у хомуті скатки, в касці, що наче придавила його своєю вагою, - стояв і ждав Гладунової порції солі з якимось мученицьким фатальним виразом на обличчі.

- Важко з ними, товаришу батальйонний комісар, - поспішив доповісти помкомвзводу, зачувши, чим цікавиться комісар. - Нехлюйства ще в декотрих багато. Забувають, що тут їм не університет!

- А ви свого вимагайте, товаришу старший сержант, з усією суворістю вимагайте, - сказав комісар. - Однак, вимагаючи, теж не забувайте, що перед вами вчорашні студенти, та все комсомольці, та все добровольці, люди, що з власної волі відмовились від пільг і йдуть захищати Вітчизну. Такі люди варті належного до них ставлення, як по-вашому, га?

- Так точно, товаришу батальйонний комісар!

- А потім це ж такий народ, - веселим тоном вів далі комісар, - сьогодні він курсант, а завтра, дивись, йому вже кубики почепили, і вже він командир, уже й вам, товаришу старший сержант, в когось із них доведеться бути підлеглим, як тоді, га? Спитає за все?

- Та вже я з нього спитав би, - під регіт товаришів пообіцяв Духнович, дожувавши свою сіль і повертаючись знову в шеренгу.

- А вам, товариші курсанти, я теж зауважу, - перейшов на серйозний тон комісар, - менше іронії, коли йдеться про солдатську науку. Більше поту в учобі, менше крові в бою, - це не фраза, незабаром ви в цьому переконаєтесь.

Він помовчав, оглядаючи курсантів, мовби перевіряючи, контролюючи кожного.

- А тепер дайте й мені солі, - сказав комісар Лещенко, звертаючись до Гладунова. - Я теж з'їм. Випробуваний спосіб, - додав він, з'ївши сіль і зі смаком запивши її кухлем води. - Напийся тут раз, та гаразд, а на марші в баклагу не заглядай.

Ще й не смеркло, як студентский батальйон разом з усім училищем був у поході.