Олесь Гончар - Людина і зброя

Він наче вгадав її думки.

- Отаке наше літо. Отака наша Ольвія, Таню.

- Липа як тут пахне… І не хочеться думати, що десь війна…

- А вона йде.

- Іде. Як буря, як ураган, іде. Саме такою вона мені чомусь уявляється - ураганом, чорним, смертоносним… Десь я читала про льотчика, що не міг сісти на землю, охоплену ураганом. Льотчикові нічого не лишалося, як повести свій літак вище і вище в небо, куди не сягав ураган, і спробувати пройти над ним.

- То льотчики, - сказав Богдан, і Таня впіймала на собі присмучену його усмішку, - а нам, піхоті, нічого не лишається, як тільки пробитися крізь все це, - він враз спохмурнів, - і крізь все це пройти.

- А може, ще пригасне? Як фінська?

- Навряд. З фронту все гірші вісті.

- Не думай про це.

- Як не думати. Таке розгоряється, бурхає аж сюди… Цієї ночї підняли нас: десь за Чугуєвом нібито десант викинувся, побігли, обшукали все довкола, потім, правда, виявилось - марна тривога… А стій! - Богдан раптом напружився весь. - Сурмлять!

Він схопився на ноги. Таня теж підхопилась, розгублена, поблідла.

- Богданчику… Серденько… Він притиснув її до грудей, обцілував жадібно, нашвидку.

- Мушу бігти!

- Не кидай мене тут…

Вхопивши Таню за руку, Богдан потяг її за собою, так що вона аж підлітала, спотикалася на бігу.

В одному місці, наполохані тривогою, з гущавини вискочили Мар'яна й Лагутій. Мар'яна була розшаріла, сум'ятлива не по-дівочому, щось там поправляла на собі, застібала блузку на грудях, і Тані аж заздрісне стало, що вони з Богданом близькості такої не встигли зазнати.

Сурма кликала, звідусіль бігли до табору, і ось уже й Таня з Богданом опинилися біля входу, де арка і куди дівчині вхід заборонено.

- Бувай! - міцно стиснув їй руку Богдан.

Відбігши кілька кроків, він раптом вернувся, простягаючи їй свій студентський матрикул:

- Ось на, візьми, збережи…

Щось було на цей раз таке незвичне в голосі його і в трохи аж ніби розгубленім вигляді, що їй тенькнуло в серці:

«Востаннє!»

Взяла матрикул і з великими, до сліпоти налитими слізьми очима притримала його руку в своїй:

- Богданчику, любий, якщо… коли що… ти ж - пиши? Чуєш? Хоч у думках пиши, як не буде змоги… Знай, я думки твої і на відстані почую! За тисячу верст!

«За тисячу верст!» Дівочий цей зойк так і ввійщов йому в серце.

А сурма сурмила над табором дедалі настійливіш, дедалі вимогливіш. Мовби підцьвохкувані її звуком, студбатівці швидко пробігли, позникали за аркою, між рядами напнутих наметів, і перед гуртиком засмучених дівчат знов стояв лише табірний вартовий з гвинтівкою біля ноги - мовчазний, непідступний.

Збір, виявляється, був для того, щоб одержувати зброю. Замість старих, з тригранними багнетами гвинтівок, якими курсанти були досі озброєні і якими, мабуть, воювали, ще їхні батьки, для студбатівців привезли зброю найновішого зразка: десятизарядні напівавтомати з плескатими багнетами-ножами. Потім, уже на фронті, вони намучаться з тими гвинтівками, які, тільки побувавши в піску чи багнюці, переставатимуть і стріляти, з люттю кидатимуть їх, підбираючи в убитих знову старі, батьками випробувані трьохлінійки, а поки що нова зброя викликала щире зацікавлення в тих, кому вона призначалась.

Гвинтівки лежали в нових заводських ящиках. Вкладені були так дбайливо і були так щедро змащені густим заводським мастилом, що, відкривши ящик, не хотілося їх і чіпати - хотілося так, не чіпаючи, знову закрити їх в ящику і відправити на вічний схов.

Але старшина та помкомвзводів вже вміло видобували їх звідти, роздавали по списку, записуючи номери і вимагаючи, щоб той, хто одержує, тут же запам'ятав свій номер - закарбував у мізку назавжди.

- Бо з цим номером, може, і вмреш, - казав Гладун, вручаючи гвинтівку Духновичу.

- Я невмирущий, - відповідав на це Духнович. - Життя - ось мій орієнтир!

До самого вечора озброювався батальйон новою зброєю. Крім гвинтівок, їм ще видали й каски - зелені, важкі.

- Чавунні голови тепер ми, - крутив Дробаха своєю міцною головою, яка в касці ніби ще нижче осіла йому на плечах.

А увечері, ще й сонце не зайшло, батальйон уже відвечерявся і знову шикувавсь: на цілу ніч мав бути марш та бойові навчання. Кожен з курсантів був нав'ючений повною викладкою, з флягою, протигазом, з достатнім запасом патронів та з добовою порцією НЗ в солдатському ранці.

Перед тим як вирушити з табору, старшини, роззувшись, перед студбатівцями, показували їм, як треба правильно обмотувати онучу, щоб не понатирати ноги в поході.