Олесь Гончар - Тронка

- Мотай на вус, Кузьмо,- підморгнув до хлопця Левко Іванович.- А то пересипаєш земельку з місця на місце, даєш куби згідно з встановленою нормою, і невдогад тобі, що воно виходить он що. Тільки б не попався який-небудь недбало з запасом байдужості в

- Що ж ви сьогодні розкопали? - запитує Брага старшого археолога, якого вважає чомусь професором, хоч він, може, зовсім і не професор.

- Та нічого особливого,- без ентузіазму відповідає той, і сухе, впалощоке обличчя його з землистими налитими мішками під очима набирає пісного виразу…

- А ми все ждемо,- не відстає Брага. - Ждемо, що ви що-небудь відкриєте, розгадаєте якусь тайну…

- Може, золота бочку викопаєте,- весело кидає через стіл Барильченко.

- Їм більше глиняні черепочки попадаються,- авторитетно підкидає Супрун.- Мечі, списи та різні жіночі витребеньки.

- Які племена тут жили до нас - ось що хотілось би з'ясувати,- роздумливо мовить Брага.- Племена таврів, чи хто?

- І кімерійці жили,- уточнює професор.- Сучасники Гомера.

Брагу це аж обрадувало:

- Чуєш, Кузьмо? Тепер знатимем: ми - кімерійці.- і він знову вдався до професора: - А як у них з бюрократами та з хабарниками? Чи були? Чи є які-небудь сліди цього у розкопках?

- Це слідів не лишає,- блиснувши в бік Браги окулярами, засміялася одна з жінок-археологів. Сміх, як і голос, у неї був грудний, глибокий, і вона навмисне сміялася так, щоб чути було, який він глибокий.

- Дотліває, значить, дотла? - допитувався Левко Іванович про своє.- А що ж нетлінне? Як по-вашому? Що залишає слід? (Видно, йому був дуже потрібен отой самий слід!)

- Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,- мовив розважливо професор.

- Мотай на вус, Кузьмо,- підморгнув до хлопця Левко Іванович.- А то пересипаєш земельку з місця на місце, даєш куби згідно з встановленою нормою і невдогад тобі, що воно виходить он що. Тільки не попався який-небудь недбало з запасом байдужості в сто тисяч кінських сил, такий, оком не моргнувши, зведе нанівець твою роботу. Було ж нам на Інгулецькій системі: пустили ми воду в один радгосп, а в них в зрошувальній мережі кураю повно - натягло того добра в пропускні труби, позабивало їх, і вода бурхнула через дамби… Де гарантія, що при наших порядках і тут такого не буде? Але тут таки мусить бути чистота! В усьому. Ні кураю, ні бюрократизму - ось наше з тобою гасло, Куцеволе, еге ж?

- В тих кімерійців не було, мабуть, такої безладі,- докидає Куцевол,- щоб пального по дві години ждати…

- Не було в них і такого,- підняв голову Фісунов,- щоб бульдозери використовувались як тягачі, а тягач С-80 в той час простоював би десь на базі!

- А вся ця нерозпорядливість від чого? - люто витріщається Барильченко.- Думаєте, від нестачі ума? Від риб'ячого серця - ось від чого!

Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі, що, десь затримавшись, тільки-но прибув обідати і, зіщулившись, приймав біля віконечка на свою тацю те, що йому належить.

Іншим разом йому, звичайно, дали б місце, а зараз не можуть ще забути вранішнього простою і тому незрушно сидять усі: сидить Куцевол, Брага сидить, Фісунов, Закарлюка, Бахтій. Їдять, а дехто вже й покурює, і ніби й не бачить виконроба, як він убого прилаштовується поруч із студентом осторонь на ящику, як по-сирітськи вмощує миску на колінах. Оце ж тобі, виконробе, за твою нерозпорядливість та байдужість до діла, якою ти сьогодні образив увесь колектив!…

- Кому можна позаздрити, так це Єгипті,- підводиться із-за столу Брага.- Полагодить якомусь колгоспові ставок мимоходом, і центнер пшениці на кін. А нам знову ішачити без премій. Ми воду сухим Семи Колодязям, а нам що? Дванадцять днів відпустки бульдозеристові на рік -чи це ж не ганьба? - апелює він до професора.- Працював би я, скажімо, десь екскаваторником на виробництві чи навіть кладовщиком на складі, мав би там відпустку людську, а тут дванадцять днів! Отак розщедрився хтось… Хіба ж не насмішка?

- А вам щоб на повний курортний сезон? -ущипливо питає студент, зупиняючи погляд на кремезній, атлетичної будови постаті бульдозериста.- Щоб здоров'ячко підремонтувати?

- На здоров'я, молодий чоловіче, не скаржусь,- відрубав Левко Іванович, і голос його налився гнівом.- Не хочу, щоб такою відпусткою моя праця була принижена. Щоб який-небудь книгогриз ставив її нижче, ніж вона того варта.

- Знову треба писати в ВЦРПС,- підвівся й Фісунов.

Один по одному механізатори залишають столи, ідуть до звалених у затінку барил із водою, юрмляться там, п'ють.