Олесь Гончар - Тронка

- Точнісінько, як в отій притчі: дитина хліба просить, а мати: “Води випий”.- “Не хочу води”.- “А, трясця твоїй матері, ти ще й харчами перебиратимеш!…” Дайте книгу скарг, я подяку вам запишу.

- Не до нас, до начальника робпостачу всі претензії,- відсікає йому друга кухарка.

- Скільки не критикують того начальника робпостачу, а з нього - мов з гуски вода,- каже Василинка, як завжди, з безмежним епічним спокоєм. Ліну щоразу вражає в ній оцей спокій, врівноваженість. Василинка і робить все без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху, вона мовби якось і Лінину нервовість вгамовує своєю поважністю, заспокоює рівною тихою усмішкою, і здоров'ям, і поглядом на світ.

- Ось воно, наше з тобою життя, Куцевол,- беручись за компот, каже Брага до товариша, котрий на це тільки ворухнув своїми іржаво-дротяними вусами.- Ось куди загнала нас з тобою гонитва за довгим карбованцем.

- Не набалакуйте на себе,- Левку Івановичу,- всміхнулася Ліна, якій не вперше вже чути про цей довгий карбованець.

- Не віриш? Чуєте, вона думає, що чистої води романтика нас сюди привела. Герої ось вони, степова гвардія,- так вона думає про нас. Аж жили тріщать у Браги, а він рветься вперед, щоб швидше розламати своїм розтелепою Турецький вал та дати воду степам. Ще раз взяти штурмом Перекоп: батько брав той, а син цей! А герої твої, дівчино, в цей час думають про те, що завтра получка та що після неї добре було б у Копані в чайну шугонути… Скажи, Барильченко! Не довгий карбованець хіба нас привів сюди? - звертається Брага до огрядного бульдозериста, що обідає за сусіднім столиком.

- Я не чув.

- А ти, Кузьмо?

Кузьма Осадчий заперечливо крутить головою, розпливається над мискою в усмішці:

- Ви мене, дядьку бригадире, на цьому не купите,- і тьопає свій горох далі. В нього чудовий апетит і не гірший настрій. Не покидає цей настрій Кузьму з того самого дня, як хлопець, цілковито звільнившись з-під батькової опіки (батька його перевели бригадиром на господарський канал), самостійно сів на бульдозер, “з батькової шиї на залізну переліз”, як висловився про це Єгипта. Щоправда, з новим бульдозером Кузьма освоївся ще не зовсім, владарює над ним з горем пополам, але ж таки владарює, і норму хоч з великою натугою, а дає.

- А гляньте, чийого то бульдозера хтось погнав? - гукає із крайнього столу Супрун, водій тягача.- Кузьмо, твого!

І хоч Кузьму на цьому ловлять не вперше, але він знов під загальний регіт шарпається, мимоволі озирається в той бік, де на валу блищить ножем незворушно на місці його новий сталевий гігант.

- А ось і чорногузи хилять обідати,- перегодя каже Куцевол, киваючи на групу археологів, що з'являються з-за Кургана і прямують до “котлопункту”. Попереду видибує довгоногий їхній начальник, а за ним чвалає гуртик його співробітників - троє жінок з парасольками від сонця, та ще студент у конусовидній, з білої повсті панамі, цей іде справді як чорногуз, в самих трусах, без майки, наче тут йому пляж. Цілими днями копаються ці люди на кургані, перебирають кісточки якихось далеких предків, квапляться, бо мусять встигнути з своєю роботою, поки не підійшли бульдозери. Жінки, як і студент, одягом себе не обтяжують, роздягнутими працюють там, такими й сюди йдуть,- видно, їм подобається уявляти себе дикими.

- Бач, які Адами та Єви,- кидає невдоволено Вовкодав.- В місті такого страмовиська собі не дозволили б, а тут кого їм соромитись? Людей нема, самі бульдозеристи кругом!

- Хай собі ходять, кому яке діло,-вступається за археологів Василинка, хоч сама вона, як і Ліна, собі такого не дозволила б.

Археологи, ступивши під навіс, скупо здоровкаються, старший скидає навіть кепку, з-під якої сяйнула білим гребенем сивина, а голоногий студент у своїй дурацькій панамі з якогось кавказького цапа, хизуючись миршавими мускульцями, іронічно киває своїм супутникам на Лінин напис про ввічливість. А коли з видачі одержують обід, тітка Катерина просто в вічі зауважує всій компанії, особливо безштанному студентові та жінкам, що безсоромно повиставляли свої напівоблізлі ластуваті плечі:

- Прийдете вдруге в такому вигляді - обіду не дам. Тут вам не пляж.

Бульдозеристи з крайного столу делікатно звільняють місця жінкам-археологам, дарма що спини у них аж надто оголені і облазять, мов на ящірках, начальникові розкопок, літньому чоловікові, жилавому, худорбастому, наче він недоїдає, теж дали місце, не найшлося місця тільки для студента, хай постоїть, щоб не був такий розумний, прийшов між люди безштаньком, та ще й покивує на їхній напис над віконцем.