Шолом Алейхем - Оповідання (збірка)

Чому знаменитий Толмачов зробився ненависником євреїв

Розказано одеським рознощиком, який продає єврейські газети і нишком торгує "цікавими листівками" з Парижа. Передано його-таки мовою.

Питаєте, звідки я, батько порядних дітей, торгую таким трефним крамом, "заприщонним" товаром, "цікавими листівками" з Парижа? Це я мушу дякувати тільки йому, нашому Толмачову, побила б його лиха година. Тепер, коли вже минуло стільки часу і Толмачов уже не Толмачов, і Одеса вже знову Одеса, можна, нарешті, здається, розповісти всю правду, звідки це взялося, що наш Толмачов був такий ненависник євреїв. Боюся сказати, але мені здається, що сталося воно значною мірою через мене, якщо не цілком через мене. Вам, мабуть, дивно: що спільного у мене, рознощика, який продає єврейські газети і нишком торгує "цікавими листівками" з Парижа, — що спільного у мене з генералом Толмачовим? І вобче, що спільного з мене з генералами? Але справа така, розумієте, що на кожне "чому" є своє "тому..." Якщо маєте час, я вам дещо розповім, і ви почуєте цікаву історію.

Було це на свято кучки, тут-таки, в Одесі, багато років тому. Одеса була собі Одесою. Тоді ще не знали Толмачова, і кожний міг собі вільно й безборонно розносити по вулиці єврейські книжки на продаж. Єврейських газет тоді ще не було так багато, як тепер, наприклад, і ніхто нікого не боявся, і контрабандно торгувати "цікавими листівками" з Парижа теж не було потреби. Я з своїм невеличким крамом — молитовниками, книжками і календарями на цілий рік ходив собі Ланжеронівською і Катерининською, побіля Фанконі, там, де можна піймати єврея, де крутяться всі біржовики і маклери і вобче бідняки, вишукуючи, може, господь пошле їм якийсь заробіток.

Отже, одного разу проходжаюся на тротуарі біля Фанконі, там, де повно біржовиків, і думаю: де взяти покупця на календарі, що в мене залишились. Уже минув новий рік, уже попостилися в судний день, ось незабаром закінчаться і кучки, а я ще маю неспродані єврейські календарі, і хто зна, чи продам їх коли-небудь, бо це такий крам, що коли він залишається після свят, то хоч бери і подаруй його не-євреєві. Нащо потрібен прострочений календар? А я маю аж три такі прострочені календарі, що залишилися після нового року. Мав сотню та порозпродував їх таки тут, на вулиці, здебільшого біржовикам-євреям, вобче не дуже ласим на такий крам. Не полюбляють вони єврейські книжки, але календар єврейський, на цілий рік — це навіть і для біржовика іноді крам. Адже треба знати, коли випадає пасха, коли поминки: вони все ж таки євреї!

Отак проходжуючись, зупиняюся недалеко Фанконі, оглядаю купку біржовиків, які тиняються туди й назад, — я їх уже знаю всіх, як облуплених, — і сушу собі мозок:

кому запропонувати рештку, коли я всіх уже забезпечив календарями на цілий рік? Здається, нікого не проминув? І отак стоячи і сушачи собі мозок, бачу: біля столика у Фанконі, недалеко входу, сидить генерал з палетеми, помішує ложечкою в склянці з кавою, а перед ним стоїть "красная шапка" — з тих, що виконують доручення, і генерал наказує йому щось ще раз і ще раз, а той, "красная шапка", значить, і відповідає йому на це: "Слушаюсь, ваше превосходительство". От я й міркую: цікаво, що отой генерал йому наказує? Помалу присуваюся трохи ближче до генеральського столика, дивлюся нібито вбік і чую, як генерал каже тому дурбасові, "красній шапці", розжовуючи кожне слово: "Пам'ятай, — каже він, — що тобі говорять. Піди, — каже, — до мене додому, на Херсонську номер три і скажи генеральші, що сьогодні обідає у нас граф Мусін-Пушкін. Тож пам'ятай, — каже, — не забудь: Херсонська номер три і граф Мусін-Пушкін.".

А той, "красная шапка", значить, стоїть перед ним, виструнчившись, і нічого не чути від нього, крім як "слушаюсь" і "слушаюсь". А коли він повернувся, збираючись піти, генерал крикнув йому навздогін ще раз: "Пам'ятай же, Херсонська, номер три і граф Мусін-Пушкін". Генерал хотів був уже взятись до кави, коли побачив мене, як я стою біля нього зовсім близько і дивлюся йому в склянку, не маючи на увазі, боронь боже, нічого поганого, просто так собі, вобче... Він гримнув, пронизуючи мене очима: "Тебе чєго надо?" Чого мені, значить, треба. Я собі думаю: те, що мені треба, ти мені однаково не даси. А може, га?.. Чим я тут ризикую? І я набираюсь духу і кажу йому:

— Ваше превосходительство! Купіть у мене календаря.

Він вирячився на мене:

— Якого календаря?

Я кажу:

— Єврейського календаря.

Він дивиться на мене як на божевільного: