Михаил Булгаков - Майстер і Маргарита

— Отож цим і закінчилося?

— Цим і закінчилося, мій учню, — відповідає номер сто вісімнадцятий, а жінка підходить до Івана й каже:

— Певно, ним. Усе закінчилося, і все кінчається… І я вас поцілую в чоло, і у вас усе буде гаразд.

Вона хилиться до Івана і цілує його в чоло, й Іван тягнеться до неї і вдивляється їй у вічі, але вона відступає, відступає і відходить разом зі своїм супутником до місяця…

Тоді місяць починає шаленіти, він виливає потоки світла просто на Івана, він розплескує світло навсібіч, у кімната починається місячна повінь, світло гойдається, піднімається вище, затоплює постіль. Ось тоді й спить Іван Миколайович зі щасливим обличчям.

Уранці він прокидається мовчазним, але зовсім спокійним та здоровим. Його роз’ятрена пам’ять затихає, і до наступної повні професора не затурбує ніхто: ні безносий колій Гестаса, ані жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.

1929–1940

С. 21. Час подій («Патріарші ставки»).

Хронологія подій як московських, так і єршалаїмських розділів «Майстра і Марґарити» має вирішальне значення для розкриття Ідейного задуму булгаковського роману-міфу. Ніде й жодного разу автор не називає точний час дії. Однак якщо виходити з припущення, що московські сцени, як і єршалаїмські, відбуваються на православному Страсному тижні, то травневий вечір Страсної середи — день прибуття в Москву Воланда з почтом — це 1 травня 1929 року за Григоріанським календарем (так званим новим стилем), прийнятим у Росії 14 лютого 1918 року. Більше такого збігу в XX столітті не було. 1 травня — офіційне радянське свято, яке святкувалося багатолюдними помпезними демонстраціями. Явні історичні прикмети епохи непу дають додаткове підтвердження того, що дія булгаковського роману найімовірніше прив’язана до 1929 року, що був оголошений Сталіним «роком великого перелому», коли «переломилася» й доля письменника: усі його п’єси опинилися під забороною.

Якщо московські розділи пов’язані з періодом від середи до суботи Страсного тижня 1929 року, то єршалаїмські відносяться до 29 року. У ранній редакції «Майстра і Марґарити», що писалася в 1929 році, Ієшуа говорить Пілату: «Тисяча дев’ятсот років мине, доки з’ясується, наскільки вони брехали, записуючи за мною». Поява в Москві Воланда якраз і означає, що настав момент з’ясування істини, відкритої Ієшуа, але спотвореної переписувачами. В остаточній редакції роману період між давньою і сучасною частинами позначений менш точно, що свідчить про прагнення автора уникнути прямого визначення часу дії. Але принципово важливим є те, що у фіналі роману в Пасхальну ніч на неділю московський і єршалаїмський час зливаються в неподільне ціле, що вбирає і 5 травня 1929 року і 16 нісана 29 року (точніше, тога року іудейського календар», який випадає на цей рік юліанського календаря). День християнської Пасхи стає днем воскресіння Ієшуа у вищій надсвітовоєті. і Майстра в потойбічному світі Воланда.

МАСОЛІТ — вигадана Булгаковим літературна організація.

Берліоз — персонаж роману, прізвище якого запозичене Булгаковим у французького композитора, автора багатьох різножанрових романтичних творів, серед яких Фантастична симфонія і драматична легенда «Осуд Фауста», Гектора Берліоза (1803–1869). Деякими рисами Берліоз нагадує поета Дем’яна Бєдного (Єфима Олексійовича Придворова, 1883–1945), автора антирелігійних віршів, у тому числі «Євангелія від Дем’яна». Ще одним реальним прототипом Берліоза став голова Російської асоціації пролетарських письменників Л. Л. Авербах (1903–1939).

Іван Бездомний — він же Іван Миколайович Пронир’єв. Прототипом цього персонажу був поет О. І. Безіменський (1898–1973). Псевдонім, що став його прізвищем, спародійовано у псевдонімі Бездомний. Безіменський виступав з різкими нападками на п’єсу «Дні Турбіних» і навіть написав на неї драматургічну пародію під назвою «Постріл» (1929). Володимир Маяковський висміяв п’єсу Безіменського в епіграмі, де різко сказав: «Приберіть від мене цього бородатого комсомольця!..» Перетворення Івана Бездомного на професора Інституту історії і філософії дає змогу бачити в ньому збірний образ «червоних професорів», які заперечували духовну першооснову у творчості і визнавали тільки емпіричне знання з досвіду.

С. 33. Прокуратор Іудеї Понтій Пілат — римський правитель, ігемон, який правив Палестиною як частиною римської провінції Сирії в 26–36 роках, коли відбувалися головні події християнської історії.