Богдан Лепкий - МАЗЕПА (Пенталогія)

«Tertio28, щоб ваша королівська милість відказалися від союзу з Україною, тепер і в майбутньому, і видали цареві її гетьмана Івана Степановича Мазепу, подібно, як колись король Август видав вашій милості Паткуля.»

Король вдарив кулаком об стіл.

Маєрфельд і Цедергельм ніколи не бачили його так сильно схвильованим і гнівним, як тепер: «Що?? Цар ще й такої подлости сміє від мене жадати? Що за безличне порівняння: Паткуль і Мазепа, я і король Август? Паткуль був збунтований шляхтич, гетьман Мазепа, суверен окремої держави, яку царі хотіли позбавити самостійносте Україна ще з предками моїми в переговори увійшла. Я продовжую діло, моїми предками почате, так само, як гетьман Мазепа продовжує задуми одного зі своїх попередників, а саме гетьмана Богдана Хмельницького. Він чесно додержав мені віри, не відступив мене перед полтавським боєм, хоч знаю, що цар дав би йому за це чимало. А тепер я мав би ломити своє слово і зрадити козаків, як Юда? Ніколи і нізащо. Хоч би цар не жадав від мене ні Інгрії, ні Карелії, ні Естляндії і Ліфляндії, нічого, лиш видачі Мазепи, я того не зроблю. Гетьман Мазепа мій союзник і товариш недолі.»

Король довго не міг успокоїтися.

Аж написав рішучий протест, і післав його на руки ексцеленції Піпера.

В тім протесті особливо різко відкликав жадання царя, щоб видати йому гетьмана Мазепу. Таке жадання робить неможливими мирові переговори.

46.

Король був так схвильований царським проектом миру, що, не надумуючися багато, пішов до гетьмана.

Гетьман від кількох днів не вставав з постелі. Добрячою усмішкою привітав достойного гостя і попросив сідати. Але король не сів. Нервово ходив по спальні, все ще налягаючи на ліву ногу.

Вітер лопотів хоругвою, надувалися шовкові стіни намету, як корабельні вітрила, начебто намет зривався плисти, або летіти. А разом з ним також і король, і він буцім розганявся до якогось несамовитого лету.

Скучно тут йому, тісно, невиносно. Не вміє сидіти без діла. Нервується, забуває, де він і що йому личить, а що ні. Коли б не те, то прийшовши до гетьмана в гостину, не бігав би по його спальні, як у себе, в своїй. Але гетьман виправдує короля. Може, ніхто, крім Гультмана, не розуміє так добре тієї дивної душі, як гетьман і, може, ніхто так з ним не спочуває, як він. А тим часом Апостол казав цареві, що гетьман готовий видати короля москалям. Глупота одна! Гетьман того ніколи не зробив би. Та й зробити нелегко. Живцем короля не візьмеш. Він б'ється, як лев, а його люди також дали б себе на шматки порубати за нього. Це тільки Данило Апостол міг вигадати таку карлючку, на подобу тієї, яку закручує на своїм вусі.

«Якому незвичайному припадкові маю завдячувати нинішню візиту вашої королівської милости?» - питає гетьман.

Король стає. Він подібний у цей момент до сновиди, якого збудили в його крізьсонній мандрівці.

«Ах, пардон! Простіть, пане гетьмане, що так безцеремонно поводжуся у вас. Якому припадкові? - питаєте. Це дійсно незвичайний припадок. Уявіть собі, що цар передкладає мені мир.»

«Мир? - здивувався гетьман. - Це дійсно вість, якої я ніяк не сподівався.»

«Так, мир. Але на яких умовах? Коли б ви знали, на яких умовах хоче цар миритися зі мною. Ні, це тільки москаль може вигадати подібну диковину. Віддай їм Інгрію, Карелію, Естляндію й Ліфляндію, - ну, як вам це подобається, пане гетьмане? А до того ще й Августові руку подай, як рівний рівному, такому п'яниці, прелюбодійникові, кривоприсяжникові. А вже третя точка, ні, третя точка, це щось таке, чого я цареві ніяк не прощу. За кого він мене має і як сміє мене так зневажати той монгол, голендерською фарбою помальований?»

«Можу знати, який цей третій пункт?» - спитав гетьман.

«Не тільки можете, а й мусите це знати. Тому-то я до вас і прийшов. І не тільки ви. Вашим людям також подам це до відома, щоб між нами був чистий стіл. Позвольте покликати ваших близьких?»

«Якщо ви собі бажаєте...» - і гетьман подзвонив.

Увійшов дижурний старшина. «Попроси сюди їх милостей панів Войнаровського, Орлика і генеральних старшин.»

Негайно надійшли.

Король звітався з ними, як звичайно, буцім несміливо і засоромлено:

«За дозволом пана гетьмана мав я сміливість потривожити панів, щоб подати до їх відома, для всіх нас рівно цікаву вість, а саме, що цар Петро через мого генерала Маєрфельда і через мого секретаря Цедергельма переслав мені пропозицію миру.»

Зібрані здивувалися. Дехто, може, і втішився, бо невже є краще й любіше для уха слово, як мир? Мир, це значить вернутися до рідного краю, до своїх домівок і маєтків; мир це значить зажити по давньому в достатках і вигодах.