Богдан Лепкий - МАЗЕПА (Пенталогія)

«Король! Його милість король!» - скрикнули обидва і скочили назустріч.

Припали до стремен.

Король відсунув їх легко, зіскочив з сідла, коня трабантові віддав, Маєрфельда взяв під одну руку, Цедергельма під другу і попровадив у намет.

Хвилину дивився на них.

«Нічого... Eine kleine Emotion25, правда?.. Сідайте... Ви вже їли? Так перекусіть ще зо мною... Прошу... Ми тут, як бачите, не голодуємо, і загалом тримаємося добре... Дуже помиляється цар, гадаючи, що він нас не лиш побив, але і прибив. Не дочекає він того. Ми йому ще заграємо. Гоп! Петре, гоп!»

Король був у знаменитім настрою. В кращім, як під Полтавою. Це був той Карло, що вірив у свою щасливу звізду і тою вірою запалював других, це був той молодий чоловік, що зачаровував усякого, з ким тільки зустрінувся. Це був - Carolus Rex, - якого ім'я вимовляли шведи, знімаючи шапки, якого дивне обличчя можна було бачити і на порцелянових файках моряків, і на хусточках дівочих, і тарілках поважних шведських газдинь. Це був король, якого ненавиділи вороги й боготворили його піддані.

«А як нога вашої королівської милости?» - спитав генерал Маєрфельд, завваживши, що король усе ще на ліву ногу шкутильгає.

«Яка нога?.. Ах тая, що мене в неї над Ворсклом ранили? Нічого. Я вже й забув. Lapallien, meine Herren, Lapallien.26

А що ж ви? Як це сталося, що цар пригадав собі про незаконний арешт мого посла й відсилає мені його назад? Як він смів брати в полон королівського парлямантаря? - спитав і блиснув грізно очима.

«Цар, - відповів Маєрфельд, - покликувався на те, що я тільки з усними придорученнями від вашої милости, мого пана до нього прибув, не маючи віродостойних листів. І нібито тому він мене, як непевну людину, притримав, поки не виясниться діло.»

«Так-ак?.. Затямимо це собі. Пригодиться. І завтра також день. А якому ж тоді щасливому припадкові маю завдячувати, що оце знову свого дорогого секретаря пана Цедергельма в себе бачу?»

Цедергельм подякував за ласкаві слова, король стиснув йому руку. Знати було, що він дійсно щиро радується своїм секретарем.

«Цар випустив мене з полону, щоб я їхав з генералом Маєрфельдом і предложив вашій милості, моєму наймилостивішому панові, мир.»

«Мир? - схопився король і почав бігати по наметі. - Цікаво. Цар побідитель, цар тріумфатор предкладає побідженому королеві Карлові мир. Це дійсно незвичайно цікаве... Правда, мої панове, що це цікаве і майже неправдоподібне?»

«Так, ваша милосте. Того ми ніяк не сподівалися і гадаємо собі, чи не переконав царя ексцеленція Піпер, що дальша війна непотрібна і що краще замиритися, ніж проливати кров і марнувати гроші, яких навіть цар забагато не має.»

«Має, що в Мазепи накрав і з України злупив. Гадає, що тую золоторунну вівцю все буде підстригати. Правда, там десь і Колхіда зі своїм руном була?.. Ні, цар грошей замало має, а забагато їх потребує. І не Піпер намовив його до миру, а зрозуміння моменту. Цар розуміє момент, це йому треба признати. Він вождь от такий собі, але політик добрий і - хитрий. Головна річ - хитрий.» Король їв скоро, а балакав помалу.

«За ваше здоров'я, мої панове!» - і підняв чарку з добрим грецьким вином.

«За здоров'я його милости короля!» - відповіли і стоячи спорожнили свої чарки.

«Але які ж то умови предкладає мені його величество цар Петро Алексієвич?»

Маєрфельд і Цедергельм відкашельнули.

«Такі умови, що від них у горлі дере, - жартував король. - Правда, що так? Добрих і мудрих я від нього й не дожидався, а все ж таки скажіть, які ті царські пункти?»

Цедергельм почав: «Маємо їх списаних на папері.»

«Що там папір? З голови проказуй. Знаю, що пам'ять добру маєш. Primo?27»

«Primo, ваша королівська милість повинні уступити його величеству цареві Інгрію...»

«Цілу?»

«Так, цілу Інгрію і Карелію...»

«З Виборгом?»

«Так з Виборгом і Естляндією...»

«З Ревелем?»

«Так з Ревелем і... »

Але король перебив йому: «Досить, досить, бо боюсь, щоб цар не зажадав ще і Швеції зі Стокгольмом. Перейдім до другої точки.»

«Друга точка, - почав Цедергельм, - щоб ваша королівська милість згодилися на признання королем польським... »

«Кого? Певно, того п'яницю, шахрая і кривоприсяжника...»

«Курфірста саського Августа, а вибір і коронацію...»

«...а вибір і коронацію мудрого і чесного Станіслава Ліщинського уважав небувалим, іншими словами, щоб я потоптав своє королівське слово, правді плюнув в лице і сказав світові: «Люди! Тепер нема ні чести, ні справедливости, а панує брехня, шахрайство й облуда... Цар Петро на себе дивився, посилаючи до мене того роду умови. А який третій пункт, мої панове, дуже цікавий почути, який третій пункт царського проекту миру?»