Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Усі провідники, обнишпоривши пароплав і розмістивши своїх різномастих господарів по каютах і на палубі, зі­йшлися докупи і, покурюючи, завели розмову; до них при­єднались євреї з Гаундсдіча й почали роздивлятися на карети. Там стояв великий повіз сера Джона, де вміща­лося тринадцять душ, екіпаж лорда Мафусаїла, коляска, бричка й фургон лорда Голодвірса, за які він полишав пла­тити кому завгодно. Диво дивне, як мілорд взагалі добував гроші на видатки в дорозі! Джентльмени-євреї знали, скіль­ки в його милості грошей в кишені, які відсотки він запла­тив за них і хто йому їх дав. Був там, нарешті, ще один чистенький гарний дорожній екіпаж, на який задивля­лися ці джентльмени.

A qui est cette voiture là /Чий це екіпаж? (Франц.)/? — запитав один джентльмен-провідник з великим сап’яновим гаманом і сережкою у вусі в другого, з такою самою сережкою і сап’яновим га­маном.

C’est à Kirsch, je bense — je l’ai vu toute à l’heure, qui brenoit des sangviches dans la voiture /Здається, Кіршів... Я його щойно бачив... він закусував сандві­чем у кареті /калічена франц.)/,— відповів той ви­-шуканою французько-німецькою мовою.

Тієї миті Кірш вигулькнув з сусіднього трюму, де він, щедро послуговуючись лайливими словами з усіх мов сві­ту, горлав на матросів, що розкладали багаж пасажирів. Підійшовши до своїх колег-перекладачів, він сказав їм, що карета належить одному страшенно багатому набобові а Калькутти і Ямайки, якого він найнявся супроводжувати в дорозі. Саме тоді якийсь юний джентльмен, що його попросили забратися з містка між барабанами коліс, стриб­нув звідти на дах карети лорда Мафусаїла, потім по ін­ших екіпажах та імперіалах досяг своєї карети, зсунувся з неї і крізь віконце заліз усередину під схвальні вигуки провідників, що стежили за ним.

Nous allons avoir une belle traversée /Чудова буде подорож (франц.)/, мосьє Джордж,— мовив Кірш, вищиривши зуби й ледь підняв­ши кашкета з золотим галуном.

Ідіть до біса з своєю французщиною,— сказав юний джентльмен.— Де бісквіти?-Кірш відповів йому вже по-англійському, тобто такою англійською мовою, на яку був здатен, бо хоч йому не чужі були всі мови, до пуття він не знав жодної і говорив усіма так само легко й неправильно.

Тим владним юним джентльменом, що накинувся на бісквіти (і справді пора було підживитися, бо він поснідав у Річмонді три години тому), виявився наш приятель Джордж Осборн. Дядько Джоз і його мати сиділи на юті разом з джентльменом, з яким переважно бавили час,— вони всі четверо вирушили в літню подорож.

Джоз сидів на палубі під тентом, майже біля графа Голодвірса та його дружини, і не зводив з них очей. Це вель­можне подружжя здавалося трохи молодшим, ніж того ба­гатого на події 1815 року, коли — Джоз тепер пригадав — він бачив його в Брюсселі (в Індії він, звичайно, завжди казав, що близько знайомий з родиною графа). Коси леді Голодвірс, тоді темні, тепер були чудового золотаво-каштанового кольору, а бакени графа Голодвірса, раніше руді, стали яро-чорні й поблискували на світлі то червоним, то зеленим. Та хоч як змінилася ця шляхетна пара, вона цілком заполонила Джозові думки. Присутність лорда так його зачарувала, що він не міг більше ні па що дивитися.

Видно, ті люди вас дуже цікавлять,— сказав Доббін, глянувши на Джоза, і всміхнувся.

Емілія також засміялась. Вона була в брилику з чор­ними стрічками і взагалі вбрана в чорне, але весела метуш­ня, що завжди панує під час подорожі, приємно хвилюва­ла її, а тому вигляд у неї був не сумний, а щасливий.

Який чудовий день!— сказала Еммі й додала дуже оригінальне зауваження: — Сподіваюся, бурі не буде.

Джоз зневажливо махнув рукою, водночас позирнувши з-під опущених вій на вельмож, що сиділи навпроти,-Якби ти побувала там, де плавали ми,— сказав він,— то не зважала б на погоду!-А проте й він, досвідчений мандрівник, змучений хита­вицею, почував у кареті, де провідник відпоював його гро­гом та іншими такими самими ліками.

У належний час ця весела компанія висадилася на роттердамській пристані, звідки інший пароплав відплив до Кельна. Там карету і всю родину спустили на берег, і Джо неабияк утішився, дізнавшись, що про його приїзд кельн­ські газети повідомили так: « Graf Lord von Sedicy nebst Begleîtung ans London» /Пан граф лорд фон Седлі з Лондона зі своїм почтом (ніж./ ).Він узяв з собою придвор­ний костюм і наполіг, щоб Доббін також прихопив свої військові відзнаки. Він заявив, що має намір відрекомен­довуватись усім тим чужоземним дворам і засвідчувати по­шану тим володарям, землі яких він ощасливить своїми відвідинами.