Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Так, наприклад, він казав Джорджеві в школі: — Повертаючись учора ввечері додому після вченої бе­сіди, якою мене вшанував мій чудовий приятель, доктор Балдерс— правдивий археолог, джентльмени, правдивий археолог,— я помітив, що вікна майже по-князівському розкішного палацу вашого шановного дідуся на Рассел-сквер були яскраво освітлені, наче з приводу учти. Чи слушна вигадка, що навколо розкішного столу містера Осборна бавилося вчора товариство вибраних мужів?-Малий Джорджі, якому притаманне було почуття гумору і який просто в вічі відважно й дуже вдало передражню­вав учителя, відповідав, що припущення містера Віла цілком справедливе.

Коли так, джентльмени, то в друзів, які мали честь утішатися гостинністю містера Осборна, не було підстав — я ладен закластися на що завгодно — нарікати на трапезу. Я сам не раз мав нагоду користатися його ласкою... До речі, містере Осборне, ти з’явилися сьогодні дещо запізно і вже не вперше впадаєте в цей гріх. Отже, я сам, джентльмени незважаючи на свою скромність, не був визнаний негідним Я того, щоб скуштувати вишуканого пригощання містера Ocборна. І хоч я трапезував з великими й вельможними людьми цього світу — бо гадаю, що можу зарахувати до них свого чудового приятеля й патрона, вельмишановного графа Джорджа Голодвірса,— а все ж запевняю вас, що стіл британського купця був так само розкішно накритий і гостей приймали так само люб’язно й шляхетно. А тепер, містере Блек, я попрошу вас читати далі уривок з Евтропія, який нам не дала закінчити пізня поява містера Осборна.

Ось цій великій людині й довірили на певний час ви-v ховання Джорджі. Емілію спантеличували гучні фрази мі­стера Віла, проте вона вважала його на диво вченим. Сердешна вдова заприязнилася з місіс Віл, маючи на те свої причини. Вона любила бувати в цьому домі й диви­тися, як Джордж приїздить туди вчитися. Вона любила і отримувати від місіс Віл запрошення на conversazioni які відбувалися раз на місяць (як вас повідомляла рожева картка з вигравійованим на ній словом Афіна) і під час яких учитель пригощав своїх учнів та їхніх приятелів ріденьким чаєм і вченою розмовою. Бідолашна Емілія ніколи не пропускала тих бесід і вважала їх чудовими, оскільки поряд з нею сидів Джорджі. Вона приходила пішки з Бромптона в будь-яку погоду, а коли гості розходились і Джорджі в супроводі служника Роусона від’їздив на Рассел-сквер, сердешна місіс Осборн брав | скидку, загор­талася в шаль, лаштуючись додому, цілувала місіс Віл із сльозами на очах дякувала їй за чудовий вечір.

Щодо знань, які Джорджі вбирав у себе під наглядом цього незамінного вчителя, знавця всіх наук, то, як ви­ходило з щотижневих звітів, ще їх хлопець приносив До­дому дідові, успіхи його були відмінні. В табелі були надруковані десятків зо два або й більше назв різних галу­зей знань, і вчитель відзначав успіхи учня в кожній із них, 3 грецької мови Джорджі мав оцінку afHgxtBg1, в латинської optimus , з французької très bien і т, д., а наприкінці року всі учні отримували винагороди за ко-вен предмет. Навіть містер Суорц, кучерявий молодий джентльмен, брат по батькові шановної місіс Мак-Мул, містер Блек, двадцятитрьохрічний недоук з села та юний ледар і гульвіса Тодд, про якого ми вже вдували, діставали невеличкі кни­жечки з витісненим на них словом AOHNH і пишною латинською присвятою вчителя своїм юним друзям. Усі родичі того Тодда були нахлібниками в домі Осборна. Старий джентльмен зробив Тодда, що доти працював на посаді клерка, молодшим компаньйоном своєї фірми.

Містер Осборн був хрещеним батьком юного Тодда (який згодом почав писати на своїх візитних картках «Мі­стер Осборн Тодд» і став завзятим модником), а міс Ос­борн возила до святої купелі міс Марію Тодд і щороку дарувала своїй хрещениці молитовник, колекцію повчаль­них брошур, томик протестантських церковних віршів чи ще якусь ознаку своєї доброта. Міс Осборн іноді возила Тоддів на прогулянку в своїй кареті, а коли вони хворіли, її служник у зашироких плюшевих панталонах до колін і в жилеті носив з Рассел-сквер на Корем-стріт варення та-інші ласощі.

Корем-стріт, звичайно, тремтіла і дивилася І знизу вгору на Рассел-сквер. Місіс Тодд, що вміла чудо­во вирізувати паперові оздоби на баранячі окости й робити гарненькі квіточки, качечки тощо з ріпи й моркви, часто приходила на «сквер», як вона казала, й допомагала своїм добродійникам готуватись до проханих обідів, навіть не мріючи й самій посидіти за столом. Якщо останньої миті котрийсь гість не з’являвся, тоді запрошували містера Тодда. Місіс Тодд з Марією з’являлися ввечері, несміливо стукали в двері внизу й саме тоді, коли міс Осборн і дами, яких вона вела під конвоєм, заходили до вітальні, теж опи­нялися там, готові розсипатися в дуетах, поки надійдуть чоловіки. Бідолашна Марія! Скільки їй, небораці, дово­дилось товкти ті дуети вдома, перше ніж вона виконувала їх прилюдно на Рассел-сквер!-Таким чином, здавалося, сама доля призначила Джорджі верховодити над кожним, з ким він стикався, а дру­зям, родичам та челяді — ставати перед ним на коліна.