Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Та ось почало вечоріти, а посланець не повертався; не було й Бекі. Табльдот містера Мосса накрито рівно в озна­чену пору — о пів на шосту, і ті з розквартированих тут джентльменів, що могли заплатити за бенкет, прийшли до змальованої вище розкішної їдальні, яка з’єднувалася дверима з тимчасовим житлом містера Кроулі. Міс М. (чи міс Гем, як звав її батько) з’явилася вже без папільйоток, що в них красувалася вранці, і місіс Гем почастувала своїх гостей чудовим баранячим стегном з ріпою. Полковник їв без особливого апетиту. На питання, чи не поставить він пляшку шампанського товариству, Родон відповів ствердно, і дами випили за його здоров’я, а містер Мосс дуже ввіч­ливо цокнувся з ним.

Та ось перед цієї трапези біля дверей почувся дзвінок. Рудий син містера Мосса підвівся з-за столу з ключами й пішов відчиняти, а повернувшись назад, повідомив пол­ковника, що з’явився посланець з валізкою, скринькою з письмовим приладдям і листом, якого хлопець і подав Родонові.

Прошу, не церемоньтесь, полковнику,— мовила місіс Мосс, великодушно махнувши рукою.

У Родона ледь тремтіли пальці, коли він розпечатував листа. То був дуже гарний, пахучий лист на рожевому па­пері і з ясно-зеленою печаткою.

«Mon pauvre cher petit /Мій бідолашний хлопчику (франц.)/,— писала місіс Кроулі.— Я ні на мить не склепила очей, усе думала, що могло статися з моїм недобрим старим бурмилом, і заснула аж уранці, після того як послала по містера Бленча (в мене була га­рячка), який дав мені заспокійливу мікстуру й наказав Фінет, щоб вона нізащо не будила мене. Тому посланець його старенького, що, за словами Фінет, мав bien mauvaise шіпе / Досить підозрілий вигляд (франц ) / і il sentait le Genièvre / Тхнув джином (франц.)/ , кілька годин просидів у передпокої, чекаючи мого дзвінка. Можеш собі уявити мій стан, коли я прочитала твого милого, жалісливого, написа­ного з помилками листа!-Хоч яка я була хвора, а негайно викликала карету і, шви­денько одягнувшись (я не могла проковтнути й краплі шо­коладу, їй-богу, не могла, бо його приніс мені не мій бур­мило), ventre à terre / Стрімголов (франц.)/ помчала до Натана. Я бачилася з ним... плакала... благала... припадала до його гидких ніг. Ніщо не змогло уласкавити того страшного чоловіка: Він сказав, що хоче мати всі гроші, а як ні, то триматиме мого бідолашного бурмила у в’язниці. Я повернулася додому з наміром зробити une triste visite chez mon oncle / Сумний візит своєму дядькові (франц.)/ (всі мої дрібнички будуть до твоїх послуг, хоч за них не дістанеш і ста фунтів, бо частину їх, як ти знаєш, уже закладено в ce cher oncle ‘ ) і застала в нас мілорда з болгарином, тим старим опудалом з баранячим писком,— вони приїхали привітати мене з успіхом на вчорашньому вечорі. З’явився й Педдінгтон, щось мимрив, сюсюкав і пригладжував чуба. Потім прийшов Шампіньяк зі своїм шефом — всі з foison компліментів та гучних слів — і довго мучили мене, бідо­лашну, а я хотіла тільки одного: швидше спекатися їх, і ні на хвилину не переставала думати про mon pauvre prisonnier .

Коли вони поїхали, я впала навколішки перед мілордом, розповіла йому, що ми хочемо все закласти, й почала бла­гати його дати мені двісті фунтів. Він люто запирхав і за­сичав, сказав, щоб я не робила такої дурниці, нічого не за­кладала, а він побачить, чи зможе позичити мені грошей. Нарешті він поїхав, пообіцявши прислати гроші завтра, і тоді я привезу їх своєму бідолашному старенькому бур­милові з поцілунком від його відданої Бекі.

Я пишу в ліжку. Ох, як болить у мене голова і як ниє серце!»-Коли Родон прочитав листа, він так почервонів і насу­пився, що товариство за табльдотом відразу здогадалося: він отримав погану звістку. Всі його підозри, які він нама­гався прогнати від себе, тепер повернулися. Вона не захо­тіла навіть поїхати й продати свої дрібнички, щоб звіль­нити його! Вона могла сміятися й теревенити про комплі­менти, якими її засипали, коли її чоловік сидить у в’яз­ниці! Хто його сюди запроторив? Уенгем ішов разом з ним. Чи не було це... Страшна думка вжалила його в саме серце. Він швидко вийшов з їдальні, кинувся до своєї кімнати, відчинив скриньку з письмовим приладдям, квапливо на­писав два рядки, заадресував листа серові Пітту або леді Кроулі й відправив його з посланцем на Гонт-стріт, звелівши йому взяти візника й пообіцявши гінею, якщо він за годину повернеться з відповіддю.

У своїй записці він просив любого брата й невістку ради господа бога, ради малого Родона й ради його власної честі приїхати й визволити його з біди. Він у в’язниці, йому потрібно сто фунтів, щоб вийти звідси, він благає їх приїхати до нього.