Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Я подзвоню, коли мені буде щось потрібне,— мовив Родон і спокійно подався до своєї спальні.

Як ми знаємо, він був солдатом і не журився, коли доля часом підставляла йому ногу. Не такий витривалий чоловік, мабуть, негайно послав би дружині листа. «Та навіщо тривожити її сон?— розважно вирішив Родон.— Вона не знатиме, чи я в своїй кімнаті, чи де. Встигну написати їй, коли вона виспиться, та й сам відпочину. Це ж усього сто сімдесят фунтів, і хай «єні грець, якщо ми не виплутаємо­ся! » Думаючи про малого Родона (він не хотів, щоб хлоп­чик знав, у якому приємному місці опинився його батько), полковник ліг у ліжко, на якому недавно відпочивав капі­тан Феміш, і міцно заснув. Була вже десята година, коли він прокинувся; рудий хлопець приніс йому чудове сріб­не туалетне приладдя, сам пишаючись ним, і він почав голитися. Справді, будинок містера Мосса, хоч трохи й бруд­нуватий, був чудово опоряджений. На буфеті en permanence / Завжди (франц.)/ стояли брудні таці й відерця, в яких розтала крига, на заґратованих вікнах, що виходили на Керсітор-стріт, з ве­летенських, брудних позолочених карнизів звисали брудні жовті атласні завіси, на стінах у широких, брудних, позо­лочених рамах красувалися картини на біблійні сюжети або сцени з мисливського життя — всі вони були творами найбільших майстрів, і їх високо оцінювали під час век­сельних операцій, коли вони переходили з рук у руки. Сніданок полковникові теж подали в нечищеному, але чу­довому посуді. Міс Мосс, кароока дівчина в папільйотках, принесла полковникові чайник і, всміхаючись, спитала, чи добре він спав.

Принесла вона йому й номер «Морнінгцост» в прізвищами всіх тих вельмож, що вчора були на бенкеті в лорда Стайна. Був там і опис того блискучого свята й чу­дового виступу незрівнянної, талановитої місіс Кроулі.

Після жвавої розмови з тією леді (вона сиділа на краю столу з сніданком у невимушеній позі, виставивши напоказ спущену панхочу й атласний капець із стоптаним каблу­ком, що був колись білий) полковник попросив пера, чор­нила й паперу. На питання, скільки йому треба аркушів, він відповів:-Один.

Міс Мосс принесла йому той аркуш, тримаючи його пуч­ками. Багато таких аркушів приносила ця кароока дівчина, і багато сердешних полонених надряпували на ньому квап­ливі рядки, благаючи допомоги, а тоді міряли з кутка в куток цю непривітну кімнату, поки посланець вертався з відповіддю. Бідолахи завжди передають листи послан­цями, а не шлють поштою. Хто з нас не отримував від них листів з вологою ще облаткою і з повідомленням, що посла­нець чекає в передпокої на відповідь!-Що його звернення негайно подіє, Родон не мав ніякого сумніву.

«Кохана Бекі!— писав він.— Сподіваюся, тобі добре спалось. Не лякайся, що я не подаю тобі твою каву. Вчора ввечері, як я йшов додому з сигарою, мене спіткала халепа. Мене залигав Мос з Керсітор-стріт — це з його позолоченої розкішної вітальні я пишу цього листа,— той, що був спіткав мене два роки тому. Міс Мос подала мені чай, вона потовщала і, як завжди, ходить із спущеними до п’ят панчохами.

Це Натанів позов, сто п’ятдесят фунтів, а з видатками — сто сімдесят. Будь ласка, пришли мині скриньку з письмо­вим приладом і якийсь одяг — яв бальних черевиках і бі­лій краватці (вже схожій на панчохи міс Мос) — там у мене сімдесят фунтів. Як тільки отримаєш листа, поїдь до Натаиа, запропонуй йому сімдесят п’ять і попроси переписати вексель на решту суми, скажи, що я візьму вина, нам і так треба купувати херес до обідів, але не бери картин — вони задорогі.

Якщо він не погодиться, візьми мого годинника й ті свої дрібнички, без яких можеш обійтися, і відправ їх до лом­-барду — нам треба, звичайно, роздобути гроші до вечора. Не можна відкладати, завтра неділя, тут ліжка не дуже-чисті, та ще й на мене можуть подати позов інші кредитори. Я радий, що Родона не буде вдома, цієї суботи. Хай-тебе бог благословить. Твій нетерплячий Р. К.

Приїзди швидше!»

Цей лист, запечатаний облаткою, забрав один із послан­ців, що завжди тиняються біля закладу містера Мосса. Переконавшись, що посланець пішов, Родон подався на подвір’я і викурив сигару досить спокійно, незважаючи на грати над головою, бо подвір’я містера Мосса було заґрато­ване з усіх боків, мов клітка, щоб джентльменам, які меш­кали в нього, не заманулося, бува, втекти з його притулку.

Три години, вирахував Родон, щонайбільше три години йому доведеться чекати, поки приїде Бекі й відчинить двері його в’язниці. І він непогано провів той час, покурюючи сигару, читаючи газету й розмовляючи в їдальні з своїми знайомим, капітаном Уокером, що теж виявився тут. Вони навіть трохи пограли в карти по шість пенсів, навпереміну виграючи один в одного.