Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Сер Пітт не зовсім здоровий,— провинним тоном мовив Горокс, натякнувши гостям, що в його пана болить-поперек.

Бібліотека виходила на головну алею парку. Сер Пітт стояв біля відчиненого вікна і на всі заставки лаяв звідти Піттових форейтора та служника, які, певне, лаштувалися зсаджувати речі.

Не занось сюди жодної з них, Такере! — горлав він, показуючи люлькою, яку тримав у руці, на валізи.— Це-тільки ранковий візит, чуєш, йолопе! Господи, які ж побиті копита в коней! Невже в заїзді не знайшлося нікого, хто б їх трохи зачистив? Здоров, здоров, Пітте! Як ся маєте, го­лубко? Приїхали відвідати мене, старого, ге? Ба, а писочок у вас таки гарненький! Ви зовсім не схожі на ту стару шкапу, свою матінку. Ходіть-но поцілуйте старого Пітта, як слухняне дівчатко.

Ті слова трохи збентежили невістку, та й кого не збен­тежила б думка про обійми неголеного, просякнутого тю­тюном старого діда! Але вона згадала, що її брат, Саутдаун, теж має вуса й курить сигари, і терпляче витримала ті вияви прихильності.

Пітт погладшав,— зауважив баронет.— Він читає вам, голубко, проповіді? Сотий псалом, вечірню молитву— читаєш, Пітте? Принеси келих мальвазії і тістечок для леді Джейн, Гороксе! Ну, чого ти стовбичиш, йолопе, ви­тріщаєш очі, як ситий кабан? Я не запрошую вас лишатися в мене, голубко, вам і самим тут було б незатишно, та й нам з Піттом цього не треба. Я старий, маю свої звички, люблю попахкати люлькою, пограти ввечері у триктрак.

Я вмію грати в. триктрак, сер,— засміялася леді Джейн.— Я грала зі своїм татом і з міс Кроулі. Правда ж, містере Кроулі?-Леді Джейн уміє грати в ту гру, яка, видно, так вам подобається,— згорда відповів Пітт.

Однаково не варто залишатися. Ні, ні, вертайтеся краще в Грязьбері й ощасливте місіс Рінсер або їдьте в пасторський дім, на обід до Б’юті. Запевняю вас, він буде безмежно радий. Він вам такий вдячний за те, що ви за­гарбали всі гроші, старої леді, га-га-га! Трохи з них треба буде витратити, позалатувати дірки в замку, коли я вріжу дуба.

Я побачив, сер,— мовив Пітт, підвищивши, голос,— що ваші люди рубають парк.

Так, так, зовсім не парко. Чудова погода,— мовив сер Пітт, раптом оглухнувши.— Я старіюся, Пітте. Та й тобі, слава богу, вже недалеко до п’ятдесятки. Але він добре тримається, правда, голубонько? Побожність, твере­зість і цнота — все воно йде на користь. Не те, що я. Глянь­те на мене — мені скоро вже вісімдесят, хе-хе-хе.— Він за­хихотів, понюхав табак, підморгнув невістці і вщипнув її за руку . Пітт спробував перевести розмову на зрубані дерева, але баронет відразу ж знов оглух.

Гай, гай, постарівся я, дуже постарівся. Цього року весь час поперек болить. Не довго вже мені топтати ряст на цьому світі. Але я радий, що ви приїхали, голубонько. Мені подобається ваше личко, в ньому немає й сліду тих гидких вилицюватих Бінкі. Я подарую вам щось гарненьке, щоб ви мали в чому з’явитись до двору.

Він пошкандибав через кімнату до шафи й витяг звідти старовинний футляр.

Нате, голубонько! — сказав він.— Ще моя мати їх носила, а потім перша леді Кроулі. Чудові перли... дочці торговця залізом я їх не давав. Ні, ні, беріть і швидше ховайте,— сказав він, тицьнув футляр невістці в руки і квапливо зачинив шафу, коли до кімнати зайшов Горокс, несучи тацю з вином і тістечками.

Що ви подарували Піттовій жінці? — запитала пев­на особа в стрічках, коли Пітт і леді Джейн попрощалися зі старим.

Це була міс Горокс, згадувана вже дочка дворецького, про яку ходили плітки по цілому графству і яка тепер майже неподільно панувала в Королевиному Кроулі.

Звеличення і успіх тих Стрічок обурено відзначили всі родичі й ціле-графство.

Стрічки відкрили свій рахунок в грязьберзькому відділенні ощадної каси. Стрічки їздили до церкви, загарбавши бричку й поні, якими досі кори­стувалася челядь у замку. На їхню примху позвільнювано багатьох служників. Садівник-шотландець, один із тих, хто ще залишився,— він пишався своїми шпалерами й теп­лицями і справді мав добрий прибуток із саду, орендуючи його і продаючи врожай у Саутгемптоні,— одного соняч­ного ранку застав Стрічки біля південної шпалери, де вони поїдали персики, і отримав ляпаса, коли спробував поря­тувати свою власність. Після того він; його дружина-шотландка і їхні шотландські діти — єдині порядні мешканці Королевиного Кроулі — мусили вибратися звідти з усіма своїми манатками, і доглянутий, гарний сад почав зане­падати, а квітники заросли бур’яном. Троянди бідолашної леді Кроулі також зовсім здичавіли. Тільки двоє чи троє служників ще потерпали в похмурій кімнаті для челяді. Порожні стайні та інші господарські будівлі були замкнені і вже наполовину розвалилися. Сер Пітт жив самотою і ве­чорами пиячив з Гороксом — своїм дворецьким, чи упра­вителем, як той почав себе називати,— та з тими безсором­ними Стрічками. Давно минув той час, коли Стрічки їзди­ли до Грязьбері підводою і величали всіх крамарів «сер».