Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Вія божився, що такий чудовий голос треба обробити, і нахвалявся найняти їй учителя співу. Міс Горокс не бачила в цих словах нічого смішного. Сер Пітт того вечора був дуже веселий і випив зі своїм приятелем дворецьким хтозна-скільки рому. Було дуже пізно, коли відданий приятель і служник відвів свого пана до спальні.

Через півгодини після того в будинку зчинилася велика метушня. У вікнах старого порожнього замку, де господар звичайно займав тільки дві чи три кімнати, раптом засві­тилося. Служник помчав верхи на поні в Грязьбері по ліка­ря. А ще через годину (і це зайвий раз показує, як добре достойна місіс Б’ют знала, що робилося в домі баронета) та леді, в капорі та в дерев’янках, велебний Б’ют Кроулі І його син Джеймс побігли парком до замку й зайшли туди відчиненими парадними дверима.

Минувши передпо­кій і малу оббиту дубовими панелями вітальню, де на столі стояли три чарки й порожня пляшка з-під рому — свідки баронетового бенкету,— вони вскочили до кабінету господаря й застали там міс Горокс, злочинницю в стріч­ках, що з в’язкою ключів у руці гарячково пробувала віді­мкнути шухляди. Вона перелякано зойкнула і впустила їх, коли на неї з-під чорного капора блиснули очі місіс Б’ют.

Гляньте сюди, Джеймсе і містере Кроулі! — крик­нула місіс Б’ют, показуючи на розгублену чорнооку міс Горокс.

Він сам дав їх мені, сам дав! — заремствувала та.

Кажеш, сам дав, мерзенна тварюко? — загорлала місіс Б’ют.— Будьте свідком, містере Кроулі, що ми за­стали цю ледащицю на місці злочину, вона крала май­но вашого брата! її повісять, я завжди казала, що її по­вісять!-Смертельно налякана Бетсі Горокс упала навколішки й заплакала. Але, як відомо, справді добра жінка ніколи не квапиться прощати, і приниження ворога завжди спов­нює її душу невимовною радістю.

Дзвони, Джеймсе! — мовила вона.— Дзвони, поки збіжаться люди!-На той довгий, гучний поклик з’явилося троє чи четверо слуг, які ще залишилися в порожньому замку.

Візьміть цю жінку під замок! — скомандувала місіс Б’ют.— Ми застукали її, коли вона грабувала сера Пітта, Містере Кроулі, ви складете обвинувальний акт, а ти, Бедоузе, відвезеш її завтра до саутгемптонської в’язниці.

Що ти, голубко,— заперечив суддя й пастор,— вона ж тільки...

Де наручники? — запитала дружина, тупнувши дере­в’янкою.— Десь тут були наручники! Де її мерзенний батько?-Він сам дав їх мені! — все ще кричала бідолашна Бетсі.— Правда, Естер? Ти ж бачила, як сер Пітт... ти знаєш, що він дав мені... вже давно, другого дня після ярмарку в Грязьбері... Вони мені не потрібні. Беріть їх, якщо вважаєте, що вони не мої!-Бідолаха витягла з кишені дві великі пряжки для че­ревиків, оздоблені фальшивими каменями, якими вона давно милувалася і які щойно привласнила, знайшовши їх у книжковій шафі, де вони були сховані.

Отакої, Бетсі, як ви можете так брехати! — мовила молоденька посудниця, її недавня протеже.— Та ще й та­кій ласкавій, добрій мадам Кроулі і його велебності! — Вона присіла.— Ви можете обшукати всі мої шухляди, мем, я не боюся, ось мої ключі, я чесна дівчина, хоч і доч­ка вбогих батьків і виховувалася в робітному домі. І щоб мені з цього місця не зійти, якщо ви знайдете в мене хоч клапоть мережива чи шовкову панчоху з тієї купи уборів, що ви натягали!-Давай ключі, клята розпуснице! — просичала добро­чесна леді в капорі.

А ось вам свічка, мем, і якщо ваша ласка, мем, я по­кажу її кімнату, мем, і шафу в кімнаті ключниці, мем, до якої вона понаносила цілі купи речей, мем,— не вгавала маленька Естер, увесь час присідаючи.

Стули свою пельку, я й сама добре знаю, котру кім­нату займає ця тварюка. Місіс Браун, ходіть, будь ласка, зі мною, а ти, Бедоузе, не спускай ока з цієї жінки,— сказала місіс Б’ют, схопивши свічку.— Містере Кроулі, підіть-но краще нагору й гляньте, чи не вбивають там вашого нещасного брата.— І в супроводі місіс Браун леді в капорі подалася до кімнати, справді дуже добре їй відомої.

Пастор пішов нагору й застав там лікаря з Грязьбері й переляканого Горокса, що схилився над кріслом свого пана.

Вони пробували пустити йому кров.

Рано-вранці пасторова дружина вирядила посланця до містера Пітта, а сама перейняла керівництво в домі й цілу ніч доглядала баронета. Старого таки відволали, але мову йому відібрало, хоч, здається, він усіх упізнавав. Рішуча місіс Б’ют ні на крок не відходила від його ліжка. Зда­валося, ця маленька жінка зовсім не потребувала сну і ні на мить не склепила своїх палючих чорних очей, хоч на­віть доктор захропів, сидячи в кріслі. Горокс ще зробив кілька відчайдушних спроб поновити свою владу і при­служитися господареві, але місіс Б’ют назвала його ста­рим п’яницею і заборонила йому з’являтися в цьому домі, а то, мовляв, не минути йому в’язниці, так само, як і його / негідній дочці.