Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Про це Ребека мала свою власну думку й не втрачала надії. Якщо міс Кроулі не вибачила їм тепер, то, може, зласкавиться в майбутньому. Навіть тепер на шляху Родона до титулу баронета стоїть тільки той занудний, хирлявий Пітт Кроулі, і якби з ним щось скоїлося, все було б гаразд. У кожному разі, Ребеці вже полегшало від того, що вона змогла показати всі підступи місіс Б’ют і трохи перетерти її на зубах; це могло виявитись корисним і для Родона. І Ребека, поговоривши добру годину з міс Брігс, яку знов прихилила до себе, попрощалася з нею дуже ніжно, нітрохи не сумніваючись, що не мине й кількох годин, як про все це дізнається міс Кроулі.

Коли скінчилося це інтерв’ю, Ребеці якраз час був повертатися до готелю, де все їхнє товариство зібралося востаннє разом поснідати. Потім вона так ніжно попрощалася з Емілією, як прощаються жінки, що люблять одна одну мов сестри; повісивши на шиї в приятельки, ніби вони розлучалися навіки, навитиравши хусточкою очі, помахавши тією хусточкою (що була, до речі, зовсім суха) з вікна, коли карета рушила, вона повернулася до столу і на диво смачно, якщо взяти до уваги її схвильованість, почала наминати креветки. Жуючи, вона розповіла Ро-донові про свою зустріч з Брігс під час ранкової прогулянки. Сповнена надій, вона зуміла і в ньому теж викликати надію. їй завжди вдавалося накинути чоловікові всі свої думки — і смутні і радісні.

А тепер, любий мій, будь такий ласкавий сісти до письмового столу й написати гарненького листа міс Кроулі. Скажеш їй, що ти добрий хлопець і таке інше.

Отже, Родон усівся і швидко написав: «Брайтон, четвер. Люба тітонько!» Та на цьому уява галантного офіцера вичерпалася. Він гриз кінець пера й дивився на дружину. Та мимоволі засміялася — такий у нього був жалісливий вигляд. І, ходячи по кімнаті, заклавши руки за спину, маленька жінка почала диктувати листа, якого Родон старанно записував.

«Перше ніж покинути батьківщину й вирушити в похід, що, дуже можливо, виявиться фатальним...»-Що? — трохи спантеличено запитав Родон, але збагнув гумор цієї фрази і негайно записав її, шкірячи зуби.

«...що, дуже можливо, виявиться фатальним, я примчав сюди...»-Чому не сказати «приїхав сюди», Бекі? Адже й так можна! — перебив драгун.

«...я примчав сюди,— наполягала на своєму Ребека й тупнула ніжкою,— щоб сказати «прощай» своїй найдорожчій і найдавнішій добродійниці. Благаю Вас дозволити мені перед дорогою, з якої я, може, не повернуся, ще раз потиснути ту руку, звідки я протягом цілого свого життя отримував тільки ласку».

...отримував тільки ласку,— луною озвався Родон, виводячи ці слова, приємно вражений тим, що він так гарно вміє складати листи.

«Я нічого не прошу у вас, тільки хочу, щоб ми розлучилися друзями. Я поділяю гордість, властиву нашій родині, хоч і не в усьому. Я одружився з дочкою художника і не соромлюся цього шлюбу...»-Таки правда, анітрохи, хай мене грім поб’є! — вигукнув Родон.

Ох ї дурненький,— мовила Ребека, вщипнувши його за вухо, й зазирнула через плече, чи він не наробив помилок.— «Примчав» не пишеться через «є», зате «повернутися» треба через «є».

Родон виправив ці слова, схиляючись перед глибокою вченістю своєї маленької господині.

«Я думав, що вам було відомо про мої почуття,— диктувала далі Ребека.— Я знав, що місіс Б’ют схвалювала їх і всіляко підтримувала. Але я не нарікаю. Я одружився з убогою дівчиною і не шкодую, що так зробив. Залишайте, люба тітонько, своє майно кому хочете, я ніколи не нарікатиму, що ви не так вчинили.

Повірте, я люблю вас, а не ваші гроші. Я хотів би помиритися з вами, перше ніж покину Англію. Дозвольте мені, дозвольте зустрітися з вами до від’їзду! Через кілька тижнів чи місяців може бути надто пізно. Мене пригнічує думка, що я залишу батьківщину, не почувши від вас ласкавого прощального слова». В такому листі вона не впізнає мого стилю,— мовила Бекі,— я навмисне придумала короткі і прості фрази. І власноручне Родонове послання було відправлене тітоньці на адресу міс Брігс. Міс Кроулі засміялася, коли Брігс з вельми таємничою міною передала їй цю простодушну й щиру сповідь. Тепер, коли місіс Б’ют немає, можна й почитати ,що він пише,— мовила вона.— Прочитай мені його, Брігс.

Коли та скінчила читати, її патронеса зареготала ще дужче.

Як ти не розумієш, стара дурепо,— сказала вона Брігс, явно розчуленій щирими почуттями, викладеними в листі,— як ти не бачиш, що сам Родон не написав тут жодного слова! Він зроду не писав мені нічого, крім прохання дати грошей, і всі його листи були повні помилок, закреслень і неоковирних речень. Це ним крутить та мала гадючка-гувернантка («Всі вони однакові,— в душі подумала міс Кроулі.— Всі хочуть моєї смерті і чигають на мої гроші»). Я не заперечую проти зустрічі з Родоном,— цілком байдужим тоном додала вона, трохи помовчавши.— Однаково, чи потисну я йому руку, чи ні. Якщо не буде ніякої сцени, то чому б нам не зустрітися? Я не бороню. Але людське терпіння має межу, тож затям собі, голубко: я з усією авторитетністю заявляю, що не прийму в себе місіс Родон... цього вже я не можу витримати.