Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Звичайно, маєш! — перебила його дружина й подумала, що війна скоро скінчиться і її чоловіка відразу ж зроблять генералом.

Так, і я прокладу собі дорогу в житті не гірше за будь-кого іншого,— повів далі Осборн.— Але що ти робитимеш, кохана моя? Як я дивитимусь на те, що ти позбавлена вигод і становища в товаристві, на які має право сподіватися моя дружина? Ти, моя кохана, в казармах, Дружина солдата в поході, наражаєшся на всякі неприємності й нестатки! Ось що мене турбує.

Еммі, зовсім заспокоєна думкою, що її чоловіка тривожить тільки це, взяла його за руку і, сяючи, почала співати куплет з популярної пісеньки «Старі сходи в Уоппінгу». Героїня тієї пісеньки, дорікнувши своєму Томові за його байдужість, обіцяє «і штани йому латати, і грог готувати», якщо він буде їй вірний, ласкаво ставитиметься до неї і не кине її. Вона вся променіла від щастя і була така гарна, якою і повинна бути кожна молода жінка.

А крім того,— мовила вона, трохи помовчавши, дві тисячі фунтів — це ж ціла купа грошей! Хіба ні, Джордже?-Джордж засміявся з її наївності, і врешті вони пішли вниз обідати. Емілія тулилась до руки Джорджа, все ще мугикаючи свою пісеньку, і на серці в неї було багато легше, ніж протягом кількох останніх днів.

Таким чином обід, що врешті-таки настав, виявився не смутним, як дехто побоювався, а незвичайно веселим і приємним. Думки про майбутній похід розвіяли гнітючий настрій Джорджа, викликаний батьковим листом, що позбавляв його спадщини. Доббін і далі без угаву балакав. Він розважав товариство оповіданнями про армійське життя в Бельгії, де тільки те й роблять, що влаштовують fêtes розважаються і ганяються за модою. Далі, маючи на оці щось своє, наш спритний капітан заходився описувати, як дружина майора О’Дауда пакує свої і чоловікові речі, як його найкращі еполети вона засовує в чайник, а свій славетний жовтий капелюшок із райським птахом, загорнутий у сірий папір, замикає в бляшану коробку з-під майорового трикутного капелюха. Можна собі уявити, як усіх вразить той капелюшок при дворі французького короля в Генці чи на великих офіцерських бенкетах у Брюсселі!-У Генці? В Брюсселі? — вигукнула Емілія і вся затремтіла.— Хіба полк уже виступає, Джордже? Є вже наказ?-На її ніжному, усміхненому личку з’явився нажаханий вираз, і вона несамохіть пригорнулася до Джорджа. Не бійся, кохана,— добродушно відповів він.— Це ж тільки дванадцять годин дороги. Тобі не буде важко. Ти жбо поїдеш зі мною, Еммі?-«— Я принаймні поїду,— заявила Бекі.— Я буду в штабі. Генерал Тафта — мій палкий прихильник, правда, Родоне?-Родон зареготав гучно, як завжди. Вільям Доббін почервонів, як рак.

Їй не треба їхати,— сказав він.— Подумайте про... «небезпеку»,— хотів він додати, але ж хіба він своєю розмовою під час обіду не намагався довести, що ніякої небезпеки немає? Доббін збентежився і замовк. Я мушу їхати і поїду,— дуже хоробро заявила Емілія.

Джордж, схваливши намір дружини, поплескав її по щоці, запитав присутніх, чи хто з них бачив коли таку завзяту жінку, й погодився, щоб вона з ним їхала.

Ми попросимо місіс О’Дауд, щоб вона опікувалася тобою,— сказав він.

Нащо їй чиясь опіка, коли біля неї буде чоловік? Так гірка розлука трохи відступила. Хоч насувалася війна і небезпека, але могли спливти цілі місяці, поки та війна й небезпека підійдуть упритул. У кожному разі, це була відстрочка, і боязка Емілія відчула себе такою щасливою, ніби й не передбачалося ніякої війни. Навіть Доббінові полегшало на серці. Адже для нього можливість бачити її була тепер великою радістю та надією в житті, і він думав про себе, як би він оберігав і захищав Емілію. «Я не дозволив би їй їхати, якби був одружений з нею»,— міркував він. Але її господарем був Джордж, і Доббін вважав, що не має права втручатися.

Обнявши Емілію за стан, Ребека нарешті забрала її від обіднього столу, за яким товариство обміркувало стільки важливих ділових питань, а чоловіки, вже в досить піднесеному настрої, залишились пити вино, весело, жваво розмовляючи.

Під час обіду Родон отримав від дружини секретну записанку, яку, хоч він зім’яв її і негайно ж спалив на свічці, нам пощастило прочитати через плече Ребеки.

«Важлива новина,— писала вона.— Місіс Б’ют поїхала. Забери гроші в Купідона сьогодні ж таки, бо він, мабуть, завтра повернеться до Лондона. Не забудь про це! Р.»-Тому, коли невеличке товариство чоловіків підвелося, щоб іти пити каву до кімнати дам, Родон торкнув Осборна за лікоть і ласкаво сказав:-Слухайте, Осборне, голубе, якщо вас це не обтяжить, то я б хотів потурбувати вас з приводу тієї дрібнички.