Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Може, ти хочеш, щоб моя дружина брала прати солдатську білизну чи їздила за полком в обозному фургоні?-Та годі, годі,— мовив Доббін так само добродушно.— Ми знайдемо для неї кращий екіпаж. А ти намагайся не забувати, любий Джордже, що ти тепер тільки позбавлений трону принц, і не втрачай спокою, поки шаленіє буря. Вона довго не потриває. Хай-но тільки тебе згадають у «Газеті», і я певен, що старий батько подобрішає до тебе.

Згадають у «Газеті»? — перепитав Джордж.— У якій рубриці? Серед убитих чи поранених, та ще й, може, з самого початку?-Цить! Не оплакуй себе передчасно,— мовив Доббін. — А коли навіть і станеться щось, то ти знаєш, Джордже, що в мене дещо є, одружуватись я не думаю і не забуду в духівниці свого хрещеника,— додав він, усміхнувшись.

На цьому суперечка скінчилася, як і десятки вже таких розмов між Осборном і його приятелем. Джордж заявив, що па Доббіна не можна довго сердитися, і великодушно вибачив йому образи, які сам таки безпричинно завдав йому.

Послухай-но, Бекі! — гукнув Родон Кроулі з своєї туалетної кімнати дружині, що прибиралася до обіду у себе в спальні.

Що? — почувся дзвінкий голос Бекі.

Вона оглядала себе через плече в дзеркалі. В чудовій білій сукні з великим викотом за останньою модою, маленьким разком намиста й блакитним поясом вона була втіленням юної невинності й дівочого щастя.

Як ти гадаєш, що робитиме місіс Осборн, коли Осборн поїде з полком? — мовив Кроулі, заходячи до кімнати й виконуючи на голові дует двома великими щітками.

Він захоплено подивився з-під навислої на чоло гриви на свою гарненьку дружину.

Мабуть, виплаче собі очі,— відповіла Бекі.— Вона вже разів п’ять починала скиглити, згадуючи про це, коли ми були самі. А тобі, видно, байдуже? — сказав Родон, невдоволений, що вона така черства.

— Ох ти, поганцю! Хіба ти не знаєш, що я збираюся їхати з тобою? — відповіла Бекі. Крім того, ти — зовсім інша справа. Ти їдеш ад’ютантом генерала Тафта. Ми не належимо до польових військ! — мовила місіс Кроулі і так гордо звела голову, що чоловік у захваті нахилився й поцілував її в маківку.

Родоне, серденько, як ти гадаєш, може, краще виправити в Купідона гроші, поки він тут? — повела далі Бекі, пришпилюючи такий бант, що нікого не міг лишити байдужим.

Ребека прозвала Джорджа Осборна Купідоном. Вона десятки разів казала йому про його вроду. Вона ласкаво позирала на нього вечорами, коли він забігав до Родона на пів годинки перед сном. Вона часто називала його жахливим вітрогоном і нахвалялася, що скаже Еммі про його витівки й екстравагантні звички. Вона подавала йому сигару й допомагала прикурити її, знаючи, яке враження справляв цей маневр, бо випробувала його раніше на Родоні Кроулі. Джордж вважав, що Бекі весела, дотепна, лукава, distinguée , чарівна. Під час спільних коротеньких прогулянок і обідів Бекі, звичайно, цілком затьмарювала сердешну Еммі, що несміливо сиділа й не озивалася жодним словом, поки місіс Кроулі та її чоловік розмовляли, а капітан Кроулі й Джоз (який скоро приєднався до молодої пари) мовчки налягали на їжу.

В душі Еммі зродилося якесь недовір’я до товаришки. Дотепність Ребеки, її розум і хист викликали в неї гіркий неспокій. Вони були одружені всього тиждень, а Джордж уже нудився й шукав іншого товариства. Еммі тремтіла за майбутнє. «Якою я буду супутницею йому,— думала вона, — такому розумному і блискучому, коли сама я така непомітна й немудра? Який він шляхетний, що взяв мене, зрікся всього й не погордував мною! Мені треба було відмовитись від нього, тільки я не мала сили.

Мені треба було залишитися вдома й піклуватись про нещасного батька». І вона вперше згадала про те, що занедбала батьків (бідолашна жінка, звичайно, мала певні підстави звинувачувати себе в цьому) і почервоніла з сорому. «Ох, яка я недобра й самолюбна,— подумала вона.— Я забула про їхню біду й думала тільки про себе... змусивши Джорджа одружитися зі мною. Я знаю, що не варта його... знаю, що він був би щасливий і без мене... а все ж... я пробувала, пробувала відмовитися від нього».

Прикро, коли першого тижня після весілля в голові молодої жінки зринають такі думки й визнання. Але вони зринали, і коли напередодні Доббінового приїзду, чудового травневого вечора, такого теплого й запашного, що всі вікна були відчинені на балкон, з якого Джордж і місіс Кроулі милувалися спокійним океаном, що розстелявся перед ними, залитий місячним сяйвом, поки Родон із Джозом грали у кімнаті в кості, Емілія сиділа у великому кріслі, всіма забута, і, стежачи за обома парами, відчувала розпач і муки сумління, а це погані супутники ніжного, самітного серця. Минув лише тиждень, а вже дійшло до такого! Майбутнє, якби вона зазирнула в нього, виявилося б сумним, проте Еммі була надто несмілива, якщо можна так сказати, щоб заглядати в нього, пускатися самій у те широке море, не вміючи керувати судном, без порадника й захисника. Я знаю, міс Сміт невисокої думки про неї. Але ж, люба моя міс Сміт, чи багато знайдеться жінок, обдарованих вашою дивовижною силою духу?-Ох, яка чудова ніч і який ясний місяць! — захоплено сказав Джордж, пахкаючи сигарою, дим з якої легенько здіймався до неба.