Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Сталося так, як у одній давній дитячій казочці: палиця забула бити собаку, і всі події пішли своєю узвичаєною колією.

Два-три рази на тиждень міс Брігс рано-вранці йшла до моря, займала кабінку і хлюпалася у воді у фланелевому купальному костюмі та в непромокальному чепчику.

Ребека, як ми вже переконалися, знала про це, і хоч не здійснила своєї погрози пірнути під кабіну й заскочити Брігс під священним покровом тенту, але вирішила за атакувати її, коли вона вийде після купання на берег, свіжа, бадьора і, мабуть, у доброму гуморі.

Тож, прокинувшись другого ранку зі сходом сонця, Бекі принесла до вітальні, що виходила на море, підзорну трубу і, спрямувавши її на берег, де стояли кабіни, побачила, як там з’явилася Брігс, зайшла в одну кабіну і покотила її в море.

Бекі опинилася на березі саме тоді, коли німфа, яку вона шукала, ступила зі своєї будки на камінці. Це була чарівна картина: пляж, обличчя купальниць, довга низка прибережних скель і будівель — усе червоніло й блищало в сонячному промінні. Вийшовши з кабіни, Брігс побачила Ребеку, що ласкаво, ніжно усміхалася і простягала свою білу, гарненьку ручку. У компаньйонки не було іншої ради, як тільки відповісти на привітання.

Міс Ш... Місіс Кроулі? — вражено мовила вона. Місіс Кроулі заволоділа її рукою, притисла її до свого-серця, в раптовому пориванні обняла міс Брігс і палко поцілувала.

Люба моя, найдорожча приятелько! — мовила вона з таким щирим почуттям, що панна Брігс, звичайно, відразу розм’якла, і навіть самій їй потеплішало на серці.

Ребеці неважко було завести з компаньйонкою довгу, задушевну й цікаву розмову.

Брігс докладно розповіла про все, що сталося від того ранку, як Ребека раптом вибралась із будинку міс Кроулі на Парк-лейн і аж дотепер, коли місіс Б’ют нарешті поїхала. Всі найменші ознаки хвороби панни Кроулі, її стан та спосіб лікування вона описала так докладно і всебічно, як люблять описувати жінки. Хіба жінки коли втомлюються розповідати одна одній про свої недуги та про своїх лікарів? Брігс ця розповідь не втомлювала, а Ребека не втомлювалася слухати її.

Яке щастя, велике щастя, що любій Брігс і відданій, незамінній Феркін дозволено залишатися з їхньою благодійницею, коли вона хворіла! Хай бог її благословить, хоч вона, Ребека, начебто й знехтувала свій обов’язок стосовно міс Кроулі. Та хіба її провина не природна й не виправдана? Чи могла вона не віддати свою руку тому, хто здобув її серце? Сентиментальна Брігс тільки звела очі до неба і співчутливо зітхнула, згадуючи, що й вона колись давно віддала комусь свої почуття. Вона погодилася, що Ребека зробила не такий уже й великий гріх.

Чи ж можу я забути колись ту, що прихистила бездомну сирітку? — сказала Ребека.— Ні, хоч вона мене відштовхнула, я ніколи не перестану любити її і присвячу служінню їй усе своє життя! Кохана моя Брігс, я люблю і обожнюю міс Кроулі найдужче за всіх жінок на світі і як свою благодійницю, і як дорогу родичку свого Родона, а після неї я люблю всіх тих, хто їй відданий. Я б ніколи не повелася з вірними друзями міс Кроулі так, як та відразна інтриганка місіс Б’ют.

Родон, що має таке лагідне серце,— вела далі Ребека,— хоч зовні, зі своїми манерами, виглядає грубуватим і легковажним, сотні разів зі сльозами на очах дякував Господові за те, що той послав його любій тітці таких дбайливих доглядачок, як незрівнянна міс Брігс і віддана Феркін.

Якщо махінації тієї жахливої місіс Б’ют призведуть — а таке цілком може статися — до того, що від ліжка міс Кроулі будуть відштовхнуті всі, кого вона любить, і нещасна леді стане жертвою тих гарпій із пасторського будинку, Ребека просить її (міс Брігс) не забувати, що її власний дім, хоч і скромний, завжди буде відкритий для неї.

Люба моя,— вигукнула вона захоплено,— дехто ніколи не забуває вчиненого йому добра, не всі жінки такі, як Б’ют Кроулі! Та не мені на неї жалітися,— додала Ребека.— Хоч я була жертвою і знаряддям її хитрощів, але хіба я не їй завдячую свого коханого Родона?-І Ребека розкрила перед міс Брігс усю поведінку місіс Б’ют у Королевиному Кроулі. Тоді вона не розуміла, чому місіс Б’ют раптом стала така добра, але все пояснили наступні події, коли спалахнули ті почуття, що їх вона розпалювала всіма своїми хитрими способами, коли двоє невинних людей спіймалися в наставлену на них пастку, покохали одне одного, побралися і через її підступи опинилися в злиднях.

Усе це була щира правда. Брігс як на долоні побачила ті хитрощі. Це місіс Б’ют одружила Родона з Ребекою. А все ж, хоч Ребека й була невинною жертвою, міс Брігс не могла приховати від неї свого побоювання, що вона навіки втратила прихильність міс Кроулі і що стара леді ніколи не вибачить небожеві такого нерозважного шлюбу.