Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Але я думаю,— сказав він,— що Юрандівна не вийшла, бо без Юранда це не могло трапитись, а щоб Юранд приїжджав, не чути було. При дворі гостюють два хрестоносці, обидва комтури, один з Інсборка, другий із Щитна, а з ними нібито якісь іноземні гості, а в такому разі Юранд ніколи не приїжджає, бо білий плащ на хрестоносцеві доводить його до шаленства. Значить, не було Юранда, то не було й весілля. А як хочеш, то я пошлю гінця, скажу йому довідатись і негайно повертатися, хоч я певний, що ти ще застанеш Юрандівну дівчиною.

Я сам поїду завтра вранці, а за втіху бог тобі заплатить. Як тільки коні відпочинуть, так і поїду, бо не матиму спокою, поки не взнаю правди. Хай бог тобі заплатить, бо мені одразу полегшало.

Але Соха цим не обмежився й почав розпитувати шляхтичів та солдатів, які випадково гостювали в замку, чи не чув хто-небудь з них чогось про весілля Юрандівни. Проте жодний з них нічого не чув, хоч знайшлися такі, котрі були в Цеханові й навіть на деяких весіллях: «Хіба що хто-небудь взяв її в останні тижні або в останні дні». Могло, правда, бути й таке, бо в тодішні часи люди не дуже сушили собі голови роздумами. Таким чином Збишко пішов спати дуже підбадьорений. Уже лежачи в постелі, він подумав, чи не прогнати йому завтра Сандеруса, але вирішив, що цей пройдисвіт, знаючи німецьку мову, може стати йому в пригоді, коли він вирушить проти Ліхтенштейна. Подумав також, що Сандерус не збрехав йому, і хоч коштував чимало, бо їв і пив по корчмах за чотирьох, проте був послужливий і навіть трохи прив'язаний до нового пана. Головне ж — він умів писати, в цьому була його перевага не тільки над зброєносцем чехом, а й над самим Збишком.

Зважаючи на все це, молодий рицар дозволив йому їхати з собою до Цеханова. І Сандерус був радий не тільки з вигоди, а й тому, що в пристойному товаристві він викликав більше довір'я й легше знаходив покупців на свій крам. Після ще одної ночівлі в Насельську, їдучи не швидко й не повільно, вони надвечір другого дня побачили мури цехановського замка. Збишко зупинився в заїзді, щоб надіти панцер і в'їхати в замок рицарським звичаєм — в шоломі і з списом в руці. Потім сів на височезного здобичного огиря і, зробивши в повітрі знак хреста, рушив уперед.

Він не проїхав і десяти кроків, як чех, що супроводив його, порівнявся з ним і сказав:

—Ваша милость, за нами скачуть якісь рицарі, здається, хрестоносці.

Збишко повернув коня її не далі як на півстадії за собою побачив групу вершників, на чолі якої їхало два рицарі на прекрасних поморських конях, при повній зброї, в білих плащах з чорними хрестами і в шоломах з високими султанами з павиного пір'я.

—Хрестоносці, як бог свят! — сказав Збишко.

І він мимоволі нагнувся в сідлі й похилив списа на половину кінського вуха. Побачивши це, чех плюнув у долоню, щоб не сковзалось топорище.

Збишкові слуги, люди бувалі й обізнані з воєнними звичаями, стали напоготові поблизу, правда, не для бійки,— слуги не брали участі в рицарських сутичках,— а для того, щоб одміряти місце для кінного бою або втоптати засніжену землю для пішого. Один тільки чех як шляхтич міг взяти участь у бою, але й він сподівався, що Збишко, перш ніж напасти, зробить попередження, і в душі був дуже здивований, що молодий пан похилив списа до виклику.

Проте Збишко вчасно схаменувся. Він пригадав свій шалений вчинок під Краковом, коли необачно хотів напасти на Ліхтенштейна, і всі нещастя, які постали з того вчинку, підняв списа, віддав його чехові і, не виймаючи меча, рушив конем до рицарів-хрестоносців. Наблизившись, він помітив, що, крім них, був ще третій рицар.

також з пір'ям на шоломі, а четвертий, довговолосий і беззбройний, здався йому мазуром.

Побачивши їх, Збишко подумав:

«У в'язниці я обіцяв моїй панні не три чуби, а стільки, скільки пальців на обох руках, і якщо це не посли, то три з них уже могло б бути зараз».

Проте він подумав, що то таки мали бути якісь посли до мазовецького князя, зітхнув і голосно промовив:

—Слава Ісусу Христу!

—На вікі вічні,— відповів довговолосий неозброєний вершник.

ІЦасти вам боже! — І вам, пане!

Слава святому Георгію!

То наш патрон. Привіт вам у дорозі!

Вони почали розкланюватись, а далі Збишко оголосив, хто він є, якого герба, який у нього бойовий клич і звідки їде до мазовецького двору. А довговолосий рицар повідомив, що зветься Єндрек з Кропивниці й супроводить до князя гостей: брата Готфріда, брата Ротгера, а також пана Фулькона де Лорша з Лотарінгії, який, гостюючи у хрестоносців, хоче на власні очі побачити мазовецького князя, а особливо княгиню, дочку славетного Кінстута.