Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Проте дідич з Кропивниці не думав, що війна буде так скоро. Люди балакають, що інакше не може бути, але він чув, як одного разу сам князь казав Миколаєві з Длуголясу, що хрестоносці поховали свої роги і що коли король наполяже, то вони одступляться й від загарбаної Добжинської землі, бо бояться його могутності, — або принаймні відтягатимуть справу, поки добре не приготуються.

— А втім, — сказав він,— князь недавно їздив до Мальборга, де, за відсутністю магістра, його приймав великий маршалок і влаштував на його честь рицарські змагання, а тепер у князя гостюють комтури, та от і ще гості їдуть...

Він на хвилину задумався і додав:

Кажуть люди, що хрестоносці недаром у нас і в князя Земовіта в Плоцьку сидять. Вони б хотіли, мабуть, щоб наші князі в разі війни допомагали не польському королю, а їм, а як не вдасться добитись цього, то щоб хоч не втручалися — але так воно не буде...

Дасть бог, що не буде. Як же б ви вдома всиділи? Адже ваші князі зобов'язані перед Польським королівством. Думаю, що не всидите.

—Не всидимо,— відповів Єндрек з Кропивниці. Збишко знову глянув на чужих рицарів і на їх павине пір'я.

То й вони за цим їдуть?

Хрестоносці, може, й за цим, хто їх знає?

А той третій?

Третій їде з цікавості.

Мабуть, якийсь визначний?

—Ого! За ним їде три кованих вози з усяким добром та дев'ять слуг. От з таким би зчепитися! Аж слина котиться.

—А що — не можете?

Як же я можу! Адже князь наказав мені їх стерегти. До Цеханова й волосина їм з голови не спаде.

А коли б я їх викликав? Коли б вони захотіли битися зі мною?

Тоді ви мусили б раніш битися зі мною, бо поки я живий, з того нічого не буде.

Почувши це, Збишко приязно глянув на молодого шляхтича і сказав:

Ви розумієте, що таке рицарська честь. З вами я битися не буду, бо я вам друг, але в Цеханові, дасть бог, знайду проти німців зачіпку.

В Цеханові робіть собі, що вам заманеться. Не обійдеться там без якихось змагань, то може дійти й до виклику, аби тільки князь та комтури дозволили.

У мене є така дошка, на якій написано виклик кожному, хто не визнав би, що панна Данута Юрандівна найцнотливіша і найкраща дівчина в світі. Але знаєте... люди скрізь тільки плечима здвигали та сміялися.

Бо то чужий звичай і, правду кажучи, дурний, у нас його люди не знають, хіба десь при границі. Оцей лотарінжець зачіпав по дорозі шляхтичів, вимагаючи, щоб вони вихваляли якусь там його пані, але його ніхто не розумів, а я не допускав до бійки.

Як так? Вимагав, щоб вихваляли його пані? Бійтесь бога! Та в нього ні стида, ні сорому!

Збишко глянув на іноземного рицаря, немов для того, щоб переконатись, який то є чоловік, що не має сорому, проте в душі мусив визнати, що Фулькон де Лорш зовсім не схожий на пройдисвіта. Навпаки, з-під відхиленого забрала дивилися лагідні очі й виглядало молоде, повне якогось смутку обличчя.

—Сандерус! — раптом гукнув Збишко. До послуг,— відповів, наблизившись, німець.

Спитай отого рицаря, яка найцнотливіша й найкраща пані на світі?

Яка найкраща і найцнотливіша пані на світі? —. спитав Сандерус.

Ульріка де Ельнер! — відповів Фулькон де Лорш і; звівши очі вгору, почав раз по раз зітхати. Коли Збишко почув таке блюзнірство, йому аж дух перехопило від обурення, і він підняв свого огиря гопки. Але, перш ніж він встиг проголосити виклик, Єндрек з Кропивниці поставив свого коня між ним та іноземцем і сказав:

Не заводьте тут сварки. Тоді Збишко знову звернувся до торговця реліквіями:

— Скажи йому від мене, що він кохає сову!

—Пан мій каже, шляхетний рицарю, що ви кохаєте сову! — повторив, немов луна, Сандерус.

У відповідь на це пан де Лорш пустив повіддя і правою рукою на лівій одстебнув, а потім стягнув залізну рукавичку й кинув у сніг перед Збишком, який кивнув до свого чеха, щоб той підняв її вістрям списа.

Тоді Єндрек з Кропивниці повернувся до Збишка з грізним уже обличчям і сказав:

Кажу вам, що ви не будете битись, поки не скінчиться моя охорона. Не дозволю ні йому, ні вам.

Але ж не я його викликав, а він мене.

— Так, але викликав за сову. Ну, та годі, а коли б котрий противився... Ого!.. Я теж знаю, як паса повертати...

Я не хочу з вами битися.

А доведеться, бо я ж присягнувся захищати його.

То як же буде? — спитав упертий Збишко.

Цеханов недалеко.

А що подумає німець?

Нехай ваш слуга скаже йому, що тут битися не можна і що спочатку потрібний дозвіл князя для вас і дозвіл комтура для нього.

Ну, а якщо дозволу не буде?