Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрик Сенкевич - Хрестоносці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1960, Издательство: Державне видавництво художньої літератури, Жанр: Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Хрестоносці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Хрестоносці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Хрестоносці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Хрестоносці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

—Що я чую!—вигукнув Збишко, який ніяк не міг уявити собі Сандеруса в бою з мечем, рогатиною або сокирою.

А той сказав, придержуючи стремено:

—Рік тому з наказу плоцького епіскопа я ходив у прусські краї і зробив значну послугу, але про це розкажу пізніше, а зараз сідайте, ваша величність, на коня, тому що чеський граф, якого ви називаєте Главою, чекає вас з вечерею в наметі мого пана.

Збишко сів на коня й поїхав поруч з паном де Лоршем, щоб поговорити з ним про його пригоди, якими він дуже цікавився.

Я дуже радий,— почав Збишко,— що ти на нашій стороні, хоч мені це й дивно, бо ти ж раніш служив у хрестоносців.

Служать ті, котрі одержують плату,— відказав де Лорш,— а я її не брав. Я приїхав до хрестоносців тільки для того, щоб шукати пригод та здобути рицарський пас, котрий я, як тобі відомо, одержав з рук польського князя. Проживши довгі роки в цих краях, я побачив, на чиїй стороні правда, а коли ще оженився й оселився тут, то як же мені було йти проти вас? Я вже тутешній, і слухай, як навчився вашої мови. Навіть свою рідну вже трохи забув.

А твоя маєтність у Гельдерні? Бо я ж чув, що ти родич тамтешнього герцога і власник багатьох замків і земель.

Маєтки я передав своєму родичеві, Фульконові де Лоршу, який заплатив мені за них грішми. П'ять років тому я був у Гельдерні і привіз відтіля великі гроші, за які купив собі маєтність у Мазовії.

А як воно сталося, що ти одружився з Агнешкою з Длуголясу?

Ах!— відповів де Лорш.— Хто їх збагне, тих жінок? Вона завжди насміхалася з мене, а коли це мені набридло, я заявив їй, що поїду з горя в Азію на війну й ніколи не повернуся. Вона несподівано розплакалась і сказала: «То я залишуся черницею». За ці слова я впав їй до ніг, а через два тижні плоцький єпіскоп поблагословив наш шлюб у костьолі.

У вас є діти?

Після війни Агнешка поїде до гробу вашої королеви Ядвіги просити її благословення,— зітхаючи, відповів де Лорш.

Добре. Кажуть, що це певний спосіб і що нема кращої заступниці, ніж наша свята королева. Вирішальна битва станеться за кілька днів, а потім буде мир.

Так.

Але хрестоносці напевне вважають тебе зрадником?

Ні!—відповів де Лорш.— Ти ж знаєш, як я пильную рицарської честі. Сандерус їздив до Мальборга з дорученнями плоцького єпіскопа, і я також послав через нього листа до магістра Ульріха, в якому відмовився від служби і виклав причини, чому перейшов на вашу сторону.

— Сандерус!—вигукнув Збишко.— Він мені казав, що йому набридла мідь дзвонів і що його потягло до заліза. І це мені дивно, бо в нього завжди було заяче серце.

Пан де Лорш засміявся:

— Сандерус має діло з сталлю та залізом тільки тоді, коли голить мене і моїх зброєносців.

—Он воно як!—розвеселився Збишко.

Якийсь час вони їхали мовчки, потім де Лорш глянув на небо і сказав:

—Просив я вас на вечерю, але поки доїдемо, то, мабуть, час буде вже й снідати.

—Місяць ще світить,— відповів Збишко.— їдьмо. Вони порівнялися з Мацьком та Повалою і поїхали

далі разом широкою вулицею табору, яку з наказу командирів завжди залишали між наметами для проїзду. Щоб дістатися до мазовецьких корогов, які стояли на другому кінці табору, їм треба було проїхати його від початку до кінця.

Відколи існує Польща,— озвався Мацько,— такого війська вона ще не бачила, сюди зійшлись народи з усього світу.

Ніякий інший король такого війська не виставить,— відповів де Лорш,—бо жоден не володіє такою могутньою державою.

Старий рицар звернувся до Повали з Тачева:

—Скільки, кажете, корогов привів князь Вітольд?

Сорок,— відповів Повала.— А наших польських з мазурськими п'ятдесят, але в наших по менше людей, ніж у Вітольдових, бо в нього під одним стягом буває іноді по кілька тисяч чоловік. Ми чули, ніби магістр казав, що ця голота більше здатна орудувати ложками, ніж мечами, але нехай би він сказав це в лиху годину, бо я думаю, що литовські короткі списи — сулиці — добре зачервоняться від крові хрестоносців.

А оці, біля котрих ми зараз їдемо, хто вони?—запитав де Лорш.

Це татари, їх привів до Вітольда його данник Саладін.

—Як вони, добрі воїни?

Литва успішно воює з ними і значну частину їх підкорила собі, через те вони й мусили взяти участь в ній війні. Але західному рицарству воювати з ними трудно, бо вони у втечі страшніші, ніж у сутичці.

Давайте подивимось на них зблизька,— сказав де Лорш.

І вони поїхали до вогнищ, круг яких сиділи й лежали люди з голими руками, одягнені, незважаючи на літню пору, в кожухи догори вовною. Більша частина їх спала просто на голій землі або на мокрій, паруючій від тепла соломі; багато їх сиділо біля вогнищ. Деякі коротали ніч, гугняво співаючи якихось диких пісень та приграючи собі кінськими кістками, що чинили неприємний стукіт; інші грали в невеликі бубни або бренькали на туго натягнутих тятивах луків. Декотрі запихалися тільки що витягненим з вогнищ паруючим кров'яним м'ясом, дмухаючи на нього випнутими синіми губами. Загалом, усі вони мали такий страшний і зловісний вигляд, що їх можна було швидше взяти за якихось лісових потвор, ніж за людей. Над вогнищами слався їдкий дим від кінського й овечого жиру, який у них топився, а крім того, навкруги розходився нестерпний сморід припаленої вовни, нагрітих кожухів і нудотний дух здертих шкур і крові. З другого, темного боку вулиці, де стояли коні, густо тягнуло кінським потом. Ці шкапи, яких кілька сот було поставлено поблизу для роз'їздів, повигризали з-під ніг усю траву і тепер гризлися між собою та пронизливо хропли й вищали. Конюхи втихомирювали їх криком та батогами з сириці.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Хрестоносці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Хрестоносці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Хрестоносці»

Обсуждение, отзывы о книге «Хрестоносці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x