Генрик Сенкевич - Хрестоносці

«А якби він ще взяв Ягенку,— думав старий,— а за нею Мочидоли та абатову спадщину, то з нами ніхто на всю околицю не міг би зрівнятися,— дай, боже, щоб так було!»

Але все це залежало від того, чи повернеться Збишко,— а це була річ непевна й залежна від ласки божої, І Мацько тепер думав, що йому треба жити з богом у злагоді і не тільки нічим його не дратувати, а як тільки можна задобрювати. Через те він не шкодував для кшеснянського костьолу ні воску, ні зерна, ні дичини, а одного вечора, приїхавши до Згожелиць, так сказав Ягенці:

—Їду завтра до Кракова поклонитися гробниці святої нашої королеви Ядвіги.

Ягенка злякалася, аж скочила з лави.

—А що, ви одержали якусь лиху звістку?

—Ніякої звістки не було, та й не могло ще бути. Але ти пам'ятаєш, як я тоді, коли хворів від отієї залізяки в боку, а ви з Збишком ходили за бобрами, Дав обітницю, якщо бог мені поверне здоров'я, піти до гробниці королеви. Всі тоді дуже похваляли цей мій намір. І слушно! У бога досить святої челяді, але й там жодний святий не має такої ваги, як наша королева, а я не хочу образити її, не додержавши слова, тим більше, що йдеться і про Збишка.

Правда! Це таки правда! — сказала Ягенка.— Але ж ви тільки-но повернулися з такої трудної подорожі...

Ну, то й що! Краще вже одразу все відбути та й сидіти спокійно, поки не повернеться Збишко. Нехай би тільки наша королева поклопоталася за нього перед господом Ісусом, тоді йому й десять німців нічогісінько не вдіють... Тоді я з більшою надією візьмуся будувати замок.

—Але ж ви й невтомні!

— А певне, що не хворий! Скажу тобі і ще одне. Ясько аж рветься в мандри, то нехай їде зі мною. Я чоловік досвідчений і зможу його стримати. А коли б трапилась якась пригода, бо в хлопця сверблять руки, то ти ж знаєш, що битися мені не новина — чи пішому, чи кінному, на мечах чи на сокирах...

—Знаю! Ніхто лучче за вас його не вбереже.

—Але я так думаю, що битися не доведеться, бо поки королева жила, то в Кракові було повно чужих рицарів, які приїжджали подивитись на її вроду, а тепер вони їдуть до Мальборга, бо там бокастіші бочки з мальвазією.

—Але ж є нова королева. Мацько скривився й махнув рукою.

— Бачив я її. І більше нічого не скажу — розумієш? Трохи помовчавши, він додав:

—Тижнів за три або чотири ми повернемось. Так воно й було. Старий рицар тільки примусив

Яська заприсягтися рицарською честю і головою святого Георгія, що він не наполягатиме на подорожі далі, і вони поїхали.

До Кракова приїхали без пригод, бо в країні було спокійно, а від нападів понімечених приграничних князьків та німецьких розбійників-рицарів її убезпечував страх перед могутністю королівства і хоробрістю населення. Побувавши коло гробниці королеви, Мацько з Яськом завдяки Повалі з Тачева потрапили до королівського двору. Мацько гадав, що й при дворі, і по службах його жадібно розпитуватимуть. про хрестоносців, як чоловіка, котрий їх добре, знав і зблизька бачив. Але після розмови з канцлером і краківським мечником він здивовано переконався, що вони знають про хрестоносців не менше за нього, а навіть більше. Вони до найменших подробиць знали все, що робилося і в самому Мальборзі, і в інших, навіть найвіддаленіших замках. Відомо було, які у них є роди військ, яка кількість солдатів і знарядь для розбивання мурів, скільки часу потрібно для скликання війська, які у хрестоносців наміри на випадок війни. Відомо було навіть про вдачу кожного комтура, чи він поривчастий і запальний, чи розважний, і все це записувалось так ретельно, ніби війна мала вибухнути завтра.

Старий рицар дуже зрадів з цього, бо зрозумів, що до цієї війни в Кракові готуються набагато розважливіше, розумніше й посиленіше, ніж у Мальборзі. «Господь дав нам таку саму або й більшу мужність,— подумав Мацько,— але явно більший розум і більшу передбачливість». На цей раз так воно й було. Незабаром Мацько довідався, звідки ці відомості надходять: їх приносило саме населення Пруссії, люди всіх суспільних станів, як поляки, так і німці. Орден зумів викликати проти себе таку ненависть, що всі в Пруссії ждали приходу Ягеллових військ, як порятунку.

Тоді Мацько пригадав, що йому говорив свого часу в Мальборзі Зиндрам з Машковиць, і все повторював у думці:

«Оце так голова! Як той цебер!»

І він пригадував кожне його слово, а одного разу, коли Ясько почав розпитувати про хрестоносців, навіть запозичив у Зиндрама мудре порівняння:

—Вони сильні, чортові душі, але як ти гадаєш: невже найдужчий рицар не вилетить із сідла, якщо у нього підрізані попруги і стремена?