Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Зустріч була радісна, з багатьма привітаннями та вигуками. Ясько і Ягенка, як дві краплі води, були схожі одне на одного, але він дуже переріс сестру. Хлопець був хоч куди: бравий, веселий, як покійний Зих, від котрого він успадкував охоту до співів, і жвавий, як іскра. Він уже відчував свої літа й силу, вважав себе за дорослого чоловіка і порядкував своїми слугами, як справжній ватажок, а вони вмить викопували кожен його наказ, очевидно, визнаючи його авторитет і владу.

Мацько і Ягенка дивувалися з цього, а хлопець з великим задоволенням милувався вродою і шляхетним поводженням сестри, якої давно не бачив. Він казав, що вже збирався їхати до неї, і коли б вони прибули трохи пізніше, то yе застали б його, бо йому ж хотілося й світу побачити, й між людьми побувати, й рицарського досвіду набути, і пошукати нагоди побитися з мандрівними рицарями.

Пізнати світ та людські звичаї,— сказав йому на це Мацько,— добра річ, бо вчить, як поводитись у будьяких обставинах, що кому сказати, розвиває природний розум. А от щодо бійки, то краще я тобі скажу, що ти для цього ще молодий, ніж це саме має тобі сказати якийсь чужий рицар, який до того ще й не промине нагоди насміятися з тебе.

Коли б він після того сміху не заплакав,— відповів Ясько,— а як не він, то його жінка й діти.

І він з величезною зухвалістю глянув поперед себе, немов хотів сказати всім мандрівним рицарям на світі: «Готуйтеся до смерті!» Але старий рицар з Богданця запитав:

А Чтан і Вільк тут не зачіпали вас? Бо вони ж дуже ласо поглядали на Ягенку.

Ага! Вільк убитий в Шльонську. Хотів там здобути один німецький замок і здобув, але на нього звалили з мурів колоду, і він через два дні пустився духу.

Шкода мені його. Вільків батько також ходив у Шльонськ проти німців, які гноблять там наш народ, і брав у них здобич... Найтрудніша річ — здобувати замки, бо тут ні панцер, ні рицарська вправність не поможуть. Дай боже, щоб князь Вітольд не здобував замків, а духопелив хрестоносців у полі... А Чтан? Що про нього чути?

Ясько став сміятися:

Чтан оженився! Взяв дочку кмета з Високого Берега, красуню. Та вона не тільки гарна, а й спритна, бо Чтан. же такий, що йому не один звертає з дороги, а вона його лупцює по волохатій морді і водить за ніс, як ведмедя на ланцюгу.

Дивись ти на неї! Всі баби однакові! Ягенко, і ти така будеш! Хвалити бога, що не було з тими двома забіяками клопоту, бо, правду кажучи, мені аж дивно, що вони на Богданці злості не зірвали.

Чтан хотів, але Вільк був розумніший і не дав. Він приїжджав до yас у Згожелиці питати, що сталося з Ягенкою. Я пояснив, що вона поїхала одержувати абатову маєтність. А Вільк і каже: «Чого ж Мацько мені про це не сказав?» Я йому знову на це: «А хіба Ягенка твоя, щоб тобі мали про неї говорити?» Він трохи подумав: «Правда,— каже,— що не моя». І тому, що Вільк хлопець не дурний, то, видно, одразу змикитив, що приверне й вас і нас на свій бік, якщо боронитиме від Чтана Богданець. Вони навіть билися на Лавиці коло Пісків і добре одчухрали один одного, а потім пили до паморок, як це з ними завжди траплялося.

Упокой, господи, Вількову душу! — промовив Мацько.

І глибоко зітхнув, радий, що не знайде в Богданці інших втрат, крім тих, що могли статися від його довгої відсутності.

І справді не знайшов. Навпаки, череди худоби навіть збільшились, а від невеликого табуна кобил були вже лошата-дволітки, декотрі — від бойових фризьких жеребців — надзвичайно рослі й сильні. Втрати були тільки в тому, що втекло кілька бранців, але небагато, бо втікати вони могли тільки до Шльонська, а там німецькі або понімечені грабіжники-рицарі поводилися з бранцями гірше, ніж польська шляхта. Проте старий величезний дім підупав ще більше. Потріскалась шпаровка, покривилися стіни і стелі, а модринові балки, зрубані двісті чи й більше років тому, почали трухлявіти. В усіх кімнатах, в яких колись мешкав численний рід Градів Богданецьких, під час сильних дощів улітку протікали стелі. На покрівлі з'явилися діри та цілі купи зеленого й рудого моху. Вся будівля осіла і стала схожа на широкий трухлявий гриб.

—Якби був догляд, то воно б ще постояло, бо почало псуватися недавно,— говорив Мацько до старого підстарости Кондрата, який під час відсутності панів завідував маєтком.

І через деякий час додав!

—Я б і так до смерті дожив, але Збишкові належить жити в замку.

Ой боже мій! В замку?

Еге ж! А хіба що?

Це була заповітна мрія старого рицаря — збудувати для Збишка і його майбутніх дітей замок. Він знав, що шляхтича, який живе не в звичайному домі, а сидить за ровом і частоколом, і до того ж має сторожову вежу, з якої стежить за всім навколо, і сусіди «за щось мають», і на посаду йому влаштуватися легше. Для себе Мацько вже бажав небагато, але для Збишка і його синів не хотів спинятись на будь-чому, тим більше тепер, коли маєтність їх набагато збільшилась.