Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Трохи подумавши, сказав:

—Правда, хлопець говорить мені наперекір, але він має рацію.

І Мацько засмутився, бо все-таки не знав, що робити. Але Ягенка, що досі мовчала, виступила з новою порадою:

Було б дуже добре знайти чесного чоловіка, який став би в Спихові управителем або взяв би його в оренду. Найкраще було б віддати в оренду, тоді не було б ніякого клопоту,— одержуй тільки готові гроші. Може б, Толіма?.. Правда, він старий і більше розуміється на війні, аніж на господарстві, але якщо не він, то хіба ксьондз Калеб?..

Мила панно! — відповів на це ксьондз Калеб.— Обидва ми з Толімою думаємо про землю, але про ту, котра нас накриє, .а не про ту, по котрій ходимо.

І він звернувся до Толіми:

—Правда, старий?

Толіма приставив долоню до свого шпичастого вуха й запитав:

—У чому річ?

А коли йому повторили запитання голосніше, сказав: — Свята правда. Ніякий з мене господар. Сокира оре глибше за плуг... Я ще охоче помстився б за пана і його дочку...

Він простягнув худі, жилаві руки з закарлюченими, як у хижого птаха, пальцями-пазурами, а потім, повернувши схожу на вовчу голову до Мацька і Збишка, додав:

—Візьміть мене, ваші милості, проти німців,—ото моя служба!

Толіма казав правду. Він надбав Юрандові чимало багатства, але тільки здобиччю на війні, а не господарюванням.

Ягенка під час цієї розмови думала, що їй ще порадити, і нарешті сказала:

У Спихові придався б чоловік молодий і небоязкий, бо тут недалеко німецька границя. Кажу, такий чоловік, що не тільки б не ховався від німців, а сам би їх шукав. Отже, я думаю, що Глава, наприклад, якраз був би таким...

Дивіться, як вона радить! — сказав Мацько, якому, незважаючи на всю його любов до Ягенки, не хотілося, щоб у таку важливу справу встрявала жінка, та ще незаміжня.

Але чех устав з ослона і сказав: — Бог свідок, що я хотів з паном Збишком іти на війну, бо ми вже разом з ним намолотили чимало німців, і ще б потрудилися... Та коли треба зоставатись тут, то я зостався б... Толіма мій друг, і він мене знає... Німецька границя поруч, то й що з того? Тим краще! Побачимо, кому першому сусідство в печінки в'їсться! Не я їх, а вони мене нехай бояться. І не дай бог, щоб я чимось зашкодив вашим милостям у господарстві або собі щось загарбав! У цьому за мене може поручитися панянка, вона знає, що мені краще сто разів щезнути, ніж кліпати перед нею очима... На господарюванні знаюся стільки, скільки надивився на нього в Згожелицях, але думаю так, що тут більше треба орудувати сокирою й мечем, ніж плугом. Все це мені якраз до душі, тільки, знаєте... коли тут зоставатись...

—То що? —запитав Збишко.—Чого ти тягнеш? Глава зовсім збентежився і, заїкаючись, вів далі:

Коли панянка поїде, то з нею поїдуть усі. Воювати — добре, і господарювати теж, але самому якось... без ніякої помочі... Дуже б мені тут було нудно без панянки і без... того... щось я хотів сказати... панянка ж не сама їздила по світі... і якби мені тут ніхто не допоміг... то не знаю!..

Про що цей хлопець говорить? — спитав Мацько.

От ви й розумні, а не догадуєтесь,—відповіла Ягенка.

— А що хіба?

Замість відповіді Ягенка звернулася до зброєносця:

—А якби з тобою зосталася Ганнуля Сецехівна — витримав би?

Почувши це, чех так гепнувся їй до ніг, що з долівки аж курява встала.

—Я і в пеклі з нею витримав би! — вигукнув він, обіймаючи її ноги.

Почувши цей вигук, Збишко здивовано глянув на зброєносця, бо досі нічого не знав і ні про що не догадувався. А Мацько дивувався в душі з того, скільки важить жінка в усіх людських справах і як через неї будь-яке діло може або вдатися, або розладнатися.

—Слава богу,— буркнув він,— що вони вже мене не цікавлять.

Ягенка звернулася до Глави:

—Тепер нам треба тільки знати, чи й Ганнуля з тобою витримає.

І вона покликала Сецехівну. Та, мабуть, знала або догадувалась про все, бо увійшла з опущеною головою і затулила рукою очі, так що видно було тільки проділ у її білявому волоссі, ще яснішому від сонячного проміння. Спочатку спинилася в дверях, потім підбігла до Ягенки, впала перед нею навколішки і сховала обличчя в зборках її спідниці.

А чех також став поруч з нею на коліна і промовив до Ягенки:

—Благословіть нас, панянко.

Другого дня Збишко виїжджав із Спихова. Він сидів на рослому бойовому коні, а круг нього зібралися його близькі. Стоячи коло стремена, Ягенка мовчки дивилася на юнака своїми сумними голубими очима, немов хотіла перед розлукою досхочу на нього, надивитись. Мацько з ксьондзом Калебом стояли коло другого стремена, а поруч з ними зброєносець і Сецехівна. Збишко то в один, то в другий бік повертав голову і перемовлявся з ними тими короткими словами, якими звичайно перемовляються перед далекою подорожжю: «Оставайтеся здорові!» — «Хай тебе бог береже!» — «Час уже!» — «Еге ж, час, час!» Збишко вже раніш попрощався з усіма і з Ягенкою, якій вклонився в ноги, дякуючи за співчуття. А тепер, коли він дивився на неї з високого рицарського сідла, йому хотілося сказати їй ще якесь добре слово; її зведені вгору очі й усе обличчя так виразно говорили: «Вернись!», що серце його пройнялося глибокою вдячністю.