Генрик Сенкевич - Хрестоносці

І він почав розказувати, як і що саме було, перериваючи слізьми й зітханнями розповідь, а Мацько уважно слухав, також зітхав і нарешті знову почав розпитувати:

А Юранд ще живий?

Юранда я залишив ще живим, але йому недовго жити і, мабуть, я його вже не побачу.

То, може, краще було б тобі не виїжджати?

Як же я міг залишити вас тут?

На кілька днів раніше чи пізніше —хіба не однаково!

Збишко уважно подивився на Мацька і сказав:

Ви й так, мабуть, тут хворіли? Немов з хреста зняті.

Хоч сонце на землі і гріє, але в підземеллі завжди холодно й вогко, бо тут круг замка скрізь вода, Я думав, що зовсім запліснявію. Дихати там теж нема чим, і від усього цього у мене знов відкрилась рана — ота, знаєш... з якої в Богданці від бобрового жиру залізяка вилізла.

Пам'ятаю,— сказав Збишко,— ми ж за тим бобром з Ягенкою ходили. То ці псявіри держали вас тут у підземеллі?

Мацько кивнув головою і відповів:

—Правду кажучи, вони ставились до мене вороже, і мені вже було погано. Тут сильно лютують на Вітольда і жмудинів, а ще більше на тих із нас, котрі їм допомагають. Даремно я розказував, чого ми пішли до жмудинів. Вони були б зітнули мені голову, і коли не зробили цього, то тільки через те, що пошкодували викупу, бо, як ти сам знаєш, гроші їм миліші за помсту. До того ж вони хотіли мати в руках доказ, що король посилає поляків поганам на допомогу. Що нещасні жмудини просять хрещення, тільки не з рук хрестоносців, це знаємо ми, котрі там були, але хрестоносці удають, ніби не знають, і паплюжать їх при всіх дворах, а разом з ними й короля.

Тут Мацька напала задишка, так що він мусив на деякий час замовкнути, і, тільки відкашлявшись, став розказувати далі:

Може, я був би й захирів у підземеллі. Правда, за мною обставав Арнольд фон Баден, якому також не хотілося втратити викупу, Але він серед, них не користується ніякою пошаною, і вони називають його ведмедем. На щастя, від Арнольда про мене довідався де Лорш і одразу наробив великого репету. Не знаю, чи розказував він тобі про це, бо він звичайно приховує свої добрі вчинки... На нього тут зважають, бо один з де Лоршів посідав колись в Ордені високі посади, а цей — знатного роду і багатий. Він сказав їм, що сам є нашим бранцем, і коли б мене тут узяли за горло, або коли б я захирів з голоду й від вільгості, то ти б йому зітнув голову. До того ж він загрожував капітулові, що розкаже по західних дворах, як хрестоносці поводяться з пасованими рицарями. Вони аж злякалися й забрали мене в лазарет, а там і повітря, і страва ліпші.

Від де Лорша я не візьму жодної гривні, клянусь богом!

Приємно брати від недруга, але другові можна й уважити,— сказав Мацько,— а тому, як я чув, що король з магістром уклали угоду про обмін полоненими, то тобі й за мене не треба платити.

— Еге! А наше рицарське слово? — запитав Збишко.— Угода угодою, а Арнольд міг би обвинуватити нас у безчесті.

Почувши це, Мацько занепокоївся, трохи подумав і сказав:

— Але ж можна було щось виторгувати?

—Ми самі себе оцінили. Невже ми тепер менш варті?

Мацько занепокоївся ще більше, але в очах його позначився подив і ще більша любов до Збишка.

«А він уміє шанувати честь!.. Така вже у нього вдача», пробурмотів він сам до себе.

І почав зітхати. Збишко думав, що він зітхає за тими гривнями, які вони мали заплатити фон Бадену, і сказав:

Знаєте що? Грошей у нас є досить, аби тільки доля наша не така тяжка.

Бог тобі її полегшить! — зворушено сказав старий рицар. — А мені вже недовго жити на світі.

Не говоріть так! Видужаєте, нехай-но вас тільки вітер обвіє.

Вітер? Вітер молоде дерево пригинає, а старе ламає.

Ого! Ваші кості ще не порохнявіють, і до старості вам далеко. Не журіться!

Якби тобі було весело, то й я сміявся б. Але є у мене для смутку й інша причина, а коли казати правду, то не тільки у мене, а й у всіх нас.

—Що ж саме? — запитав Збишко.

— Пам'ятаєш, як я у Скірвоїлла в таборі лаяв тебе за те, що ти вихваляв могутність хрестоносців? У полі наш народ, звичайно, стійкий, але отак зблизька я оцих псявір уперше побачив!..

І Мацько, наче боячись, щоб його ніхто не підслухав, стишив голос:

—Тепер я бачу, що твоя була правда, а не моя. Хай нас бог боронить від цієї сили! Сверблять у наших рицарів руки якнайшвидше вдарити на німців, а не знають вони того, що хрестоносцям допомагають всі королі і всі народи, що грошей у них більше, що навчені вони краще, що замки їхні міцніші і озброєння їхнє лучче. Хай нас бог боронить!.. І в нас, і тут говорять, що велика війна неминуча, але якщо вона буде, то нехай бог змилується і над нашим королівством і над нашим народом!