Генрик Сенкевич - Хрестоносці

—Збишку,— повторила вона, — хай тебе втішить бог і пресвята діва.

—Господь вам віддячить,— відповів рицар.

І він з вдячністю глянув у її голубі, немов припалі росою очі. Вони мовчки стояли одне перед одним, бо хоч Ягенка прийшла до нього, як добра й сумна сестра, проте здалася йому в своїй царській поставі й двірському уборі такою не схожою на колишню Ягенку, що він у першу мить навіть не насмілився звернутися до неї на «ти», як колись у Згожелицях та в Богданці. а їй здалося, що їм нема вже про що говорити.

І на їх обличчях позначилося збентеження. Але в цей час на подвір'ї вщух гомін, бо король сів вечеряти. Княгиня Янушова знов підійшла до Збишка і сказала:

— Жалібна це буде для нас обох учта, але ти прислуговуватимеш мені, як і колись прислуговував.

Молодий рицар мусив одійти від Ягенки, а коли гості посідали, став біля лави за плечима у княгині, щоб міняти миски та наливати їй води й вина. Прислуговуючи, він мимоволі вряди-годи поглядав на Ягенку, яка, бувши придворною плоцької княгині, сиділа поруч з нею, і так само мимоволі дивувався з її вроди. За ці роки Ягенка дуже виросла, проте змінив її не так ріст, як поважність, якої у неї зовсім не було раніш. Колись, коли вона в кожушку і з листям у розпатланому волоссі гасала на коні по лісах і борах, її можна було взяти хіба за вродливу селянку, а тепер по величавому спокою на обличчі в ній одразу видно було дівчину знатного роду і шляхетної крові. Збишко помітив також, що зникла її колишня веселість, та з цього він дивувався менше, бо знав про смерть Зиха. А найбільше дивувала Збишка якась її велич, і спочатку йому здавалося, що таке враження створюється від її убору. Отож він поглядав то на золоту стрічку, яка охоплювала її білосніжне чоло й темне волосся, що спадало на спину двома заплетеними косами, то на блакитну сукню з пурпуровою облямівкою, що тісно облягала її струнку постать і дівочі перса. Дивився й думав: «Справжня князівна!» Але далі Збишко зрозумів, що причиною одміни є не тільки вбрання і що коли б вона тепер одягла навіть простого кожуха, то й тоді він не насмілився б поводитися з нею так просто, як поводився колись.

Потім він помітив, що багато молодих і навіть літніх рицарів пильно й жадібно задивляються на неї. А далі, коли змінював княгині миску, помітив, що на неї з захопленням і зачудованням дивився й пан де Лорш, і це його розгнівило. Поведінка гельдернського рицаря не минула також уваги княгині Янушової: вона впізнала його і сказала:

— Гляньте на де Лорша! Напевне знов у когось закохався, бо аж сяє.

Потім трохи нахилилась над столом і, глянувши в бік Ягенки, промовила:

— Звичайно, при такому смолоскипі гаснуть всі інші свічки.

Збишка також вабило до Ягенки, вона здалася йому люблячою і любимою родичкою, і він відчув, що ні в чиєму серці не знайде більшого співчуття своєму горю. Але того вечора Збишко не міг більше нічого їй сказати, бо був зайнятий прислуговуванням княгині, а також через те, що цілий вечір співали піснярі та оглушливо гриміли труби, так що навіть ті, котрі сиділи поруч, ледве чули одне одного. Обидві княгині, а з ними й усі жінки, встали з-за стола раніш за короля, князів та рицарів, які мали звичай допізна сидіти за келихами. Ягенка несла за княгинею подушку для сидіння й не могла затриматися, вона тільки усміхнулася до Збишка й кивнула йому головою.

Збишко, пан де Лорш і два їхні зброєносці поверталися до заїзду пізно, аж перед світанком. Якийсь час вони йшли мовчки, кожен думаючи про своє; аж коли підходили додому, де Лорш почав щось говорити до свого зброєносця-помора, який добре знав польську мову, а той потім звернувся до Збишка:

Мій пан хотів би про щось вас запитати.

Гаразд,— відповів Збишко.

Пан де Лорш і зброєносець знову поговорили між собою, потім помор непомітно усміхнувся і сказав:

Мій пан хотів би спитати: чи та панна, з якою ваша милость розмовляла перед учтою, звичайна смертна людина, чи вона ангел або свята?

Скажи своєму панові,— трохи роздратовано відповів Збишко,— що він уже раніш питав мене про це і що мені аж дивно таке слухати. Справді: в Спихові він казав мені, що збирається відвідати двір князя Вітольда задля вродливих литвинок, потім з тієї ж причини хотів їхати до Плоцька, сьогодні тут він хотів викликати рицаря з Тачева за Агнешку з Длуголясу, а тепер уже на іншу накинув оком. Де ж його сталість і рицарська вірність?

Пан де Лорш вислухав перекладену помором відповідь, глибоко зітхнув, подивився на ясніюче небо і так відповів на Збишкові закиди: