Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Він завжди готовий за вас, пане, попоїсти й випити,— сказав на це чех, — і саме цим хотів би стати вам у пригоді. Але якщо нас у праснишському бору опаде занадто велика зграя вовків, то ми кинемо їм

Сандеруса на відчіпне, — ні для чого іншого він не

придатний.

А ви глядіть, щоб вам грішне слово до вусів не примерзло,— відказав Сандерус,— бо такі бурульки лише в пекельному вогні тануть.

Овва! — сказав чех, сягаючи рукавицею до вусів, що тільки-но почали сіятись.— Спочатку я спробую нагріти пива на попасі, але тобі не дам.

А в святому письмі сказано: прагнучого напійте. Це був би твій новий гріх!

То я тобі дам відро води, а тимчасом даю те, що є в мене під рукою.

Сказавши це, він набрав, скільки міг захопити обома рукавицями, снігу й кинув Сандерусові в бороду. Але той ухилився і сказав:

—Не потрібні ви в Цеханові, бо там є вчене ведмежа, яке вміє кидатися снігом.

Так вони жартома кепкували один з одного, але дружили, Збишко не заборонив Сандерусові їхати з собою, бо цей чудернацький чоловік забавляв його і, здавалося, справді був до нього прив'язаний. Вони вирушили з лісового палацу ясним ранком в такий великий мороз, що довелося накривати коні. Все навколо було вкрито товстим шаром снігу. З-під нього ледве видніли покрівлі хат, а місцями здавалося, що дим виходив просто з білих заметів і рівно підносився вгору, червоніючи у вранішньому промінні сонця та розширяючись угорі китицями, схожими на рицарські султани.

Збишко їхав у санях, по-перше, для того, щоб заощадити сили, а по-друге, через сильний мороз, від якого легше було уберегтися в вимощених сіном і шкурами санях. Він наказав Гловачеві сісти коло себе й держати напоготові самостріл від вовків, а тимчасом весело розмовляв з ним.

—В Прасниші,— сказав вій, — тільки погодуємо коні, нагріємось і зараз же рушимо далі,

—До Цеханова?

— Спочатку до Цеханова поклонитися князеві й княгині та помолитись у соборі.

А потім? — спитав Гловач. Збишко усміхнувся й відповів:

Потім, хто його знає, може, до Богданця.

Чех подивився на нього з здивуванням. Йому спало на думку, чи не зрікся молодий пан Юрандівни? Це було тим імовірніше, що вона виїхала, а чех щось таке чув у лісовому палаці, ніби спиховський пан противився намірам молодого рицаря. Тому добрий зброєносець дуже зрадів. Він любив Ягенку, дивився на неї, як на зірку в небі, і готовий був здобути їй щастя хоч би й ціною власної крові. Збишка він теж полюбив і щиро хотів би служити їм обом до смерті.

— Значить, ваша милость залишиться в своєму, маєтку! — радісно сказав чех.

—Як же мені там залишатися,— відповів Збишко,— коли я викликав на герць отих хрестоносних рицарів, а ще раніш — Ліхтенштейна? Де Лорш казав, що магістр, мабуть, запросить короля в гості до Торуня, то якось і я причеплюсь до королівського почту. Думаю, що в Торуні пан Завіша з Гарбова або пан Повала з Тачева випросять у князя для мене дозвіл стати на бій з тими ченцями. Вони напевне виступлять із зброєносцями, отже тобі також доведеться битися.

— Мені довелося б самому стати ченцем, якби воно було інакше,— сказав чех.

Збишко з задоволенням подивився на нього.

— Погано буде тому, хто потрапить під твою залізяку. Господь дав тобі незвичайну силу, але не гаразд тобі нею вихвалятись, бо справжній зброєносець повинен бути скромним.

Чех кивнув головою на знак того, що не буде вихвалятися силою, але не пошкодує її проти німців, а Збишко усміхнувся вже не до зброєносця, а до власних думок.

— Старий пан буде радий, як повернемось,— сказав через деякий час Гловач,— і в Згожелицях теж будуть раді.

Збишко раптом так яскраво уявив Ягенку, наче вона була поруч з ним. Так бувало завжди, коли він її випадково згадував.

«Ні,—подумав,— не буде вона рада, бо як повернусь до Богданця, то з Данусею, а Ягенка нехай виходить заміж за іншого...» В уяві його промайнули Вільк з Бжозової і Чтан з Рогова, і йому зробилося прикро, коли подумав, що дівчина :може вийти за одного з них. «Краще б вона знайшла когось іншого,— подумав він,— бо то п'яниці і гравці в кості, а Ягенка хороша дівчина». Подумав також про те, що дядькові, коли він дізнається про шлюб з Данусею, буде дуже прикро, але втішився тим, що для Мацька завжди найголовнішим були рід: і багатство, яке могло піднести значення роду. Правда, Ягенка була ближче, її маєток межував з їхнім, зате Юранд був багатший від Зиха із Згожелиць, тому легко, було передбачити, що Мацько не сердитиметься за таке родичання, тим більше, що він знав про кохання небожа і про те, чим він завдячував Данусі... Побурчить трохи, а потім буде радий і полюбить Дануську, як свою дитину!