Бруно Шульц - Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

Вулиця, стиснута на хвилю в імпровізований вокзал, сповнений смерку та аромату далеких доріг, розвидняється знову, ширшає і пропускає далі крізь свій жолоб безтурботну, монотонну юрбу ґав, які походжають у гаморі розмов уздовж крамничних вітрин — брудних, сірих прямокутників, переповнених тандитнимитоварами, великими восковими манекенами і перукарськими ляльками.

Проходять повії, крикливо зодягнені у довгі мережані сукні. Зрештою це можуть бути і дружини перукарів чи оркестрантів із кав'ярень. Рухаються хижим, плавним кроком; у недобрих, зіпсутих обличчях мають незначний ґандж, який їх перекреслює: то косують чорним, кривим зизом, або мають розірвані губи, чи брак їм кінчика носа.

Мешканці міста пишаються цим одуром зіпсуття, яким тхне вулиця Крокодила. «Не маємо причин собі в чомусь відмовляти, — думають з гордістю, — стане нас і на справжню великоміську розпусту». Вони твердять, що кожна жінка з цієї дільниці — кокетка. Дійсно, досить звернути увагу на котрусь — і одразу ж наткнетеся на липкий лоскотний наполегливий погляд, який холодить розкішною впевненістю. Навіть школярки по-особливому носять тут банти, своєрідно ступають стрункими ногами і мають нечисту хибу у погляді, яка заповідає майбутню зіпсутість.

Та однак чи маємо зрадити останню таємницю цієї дільниці, бережно приховуваний секрет вулиці Крокодила?

Кількаразово у ході нашого звіту ми делікатно висловлювали своє застереження. Уважного читача не спіткає зненацька остаточний висновок про стан справ. Ми говорили про удаваний та ілюзорний характер дільниці, але ці слова надто категоричні та рішучі, аби окреслити її дійсну половинчасту властивість.

Наша мова не має визначень, які б дозували міру реальности, визначали б її густину. Скажемо руба: фатальністю цієї дільниці є те, що нічого в ній не справджується, ніщо не збувається, як йому призначено, всі рухи зависають, розпочаті у повітрі, всі жести вичерпуються передчасно і не можуть перетнути певної мертвої точки. Ми могли вже зауважити велику буйність і марнотратство — у намірах, у проектах і передбаченнях, які відрізняють цю дільницю. Вся вона є ніщо інше, як ферментація передчасно вибуялих прагнень, і тому безсила та ялова. В атмосфері надмірної легкости приймається тут до уваги кожна найменша забаганка, мимовільне напруження пухне і росте сірою та легкою вегетацією пухнастих бур'янів, безбарвних волохатих маків, вегетацією, створеною з невагомої тканини марення й гашишу. Над усією дільницею здіймається лінивий та розв'язний флюїд гріха; будинки, крамниці, люди видаються інколи дрожем на її злихоманеному тілі, гусячою шкірою на її гарячкових міражах. Ніде більше так не загрожують нам можливості, що вражають близькістю сповнення, обезвладнюють нас, зблідлих, розкішним страхом здійснення. Перетнувши певну точку напруження, приплив затримується та відступає, атмосфера гасне, відцвітає, можливості в'януть і розпадаються в ніщо, ошалілі сірі маки збудження розсипаються попелом.

Будемо вічно жалкувати, що тоді вийшли на мить із крамниці конфекціїсумнівної поведінки. Ніколи вже не потрапимо до неї назад. Будемо блукати від вивіски до вивіски і помилятися сотні разів. Відвідаємо десятки магазинів, потрапимо до цілком подібних, будемо мандрувати між стінами книжок, гортати часописи і видання, радитися з панянками надмірної піґментації та дефектної вроди, які не розумітимуть наших бажань.

Будемо плутатись у непорозуміннях, аж поки наша гарячковитість і піднесення випарують у непотрібній спробі, у страченій намарне гонитві.

Наші сподівання були непорозумінням, двозначний вигляд закладу і прислуги — видимість, конфекціонбув справжнім конфекціоном, а прикажчик не мав ніяких прихованих намірів. Жіночий світ Крокодилової вулиці відзначається помірною зіпсутістю, приглушеною грубими верствами моральних пересудів і банальної пересічности. У цьому місті дешевого людського матеріалу брак також буйности інстинкту, бракує незвиклих і темних пристрастей.

Вулиця Крокодила була концесією нашого міста у справі новочасности та зіпсуття великих міст. Очевидно, що не стало нас на більше, як на паперову імітацію, на фотомонтаж із вирізок злежалих торішніх газет.

Переклав Микола ЯКОВИНА

Перекладено за виданням:

Bruno Schulz. Sklepy cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą. Kraków. Wydawnictwo Literackie. 1978.

Публікації:

«Ї», Львів, № 6, 1995

То було в період сірих днів, які настали після пишносяйної кольоровости геніяльної епохи мого батька. То були довгі тижні депресії, тяжкі тижні без неділь і свят, при замкнутому небі і в зубожілому краєвиді. Батька тоді вже не було. Горішні покої поприбирано і винайнято певній телефоністці. З усього пташачого господарства залишився нам лиш один екземпляр — опудало кондора, що стояло на полиці у вітальні. У холодному півмороку замкнутих фіранок він стояв там, як і за життя, на одній нозі, в позі буддійського мудреця, а його гірке, висхле обличчя аскета скам'яніло у вираз остаточної байдужости й відчужености. Очі випали, і з виплаканих, сльозавих орбіт сипалося трачиння. Тільки рогуваті єгипетські нарослі на могутньому голому дзьобі та на лисій шиї, нарослі й бугри споловіло-блакитної барви надавали тій старечій голові щось достойно гієратичного.