Віктор Гюґо: Трудівники моря

XI

Розбійні кублища і святі давніх часів

Цикладські острови утворюють коло; острови Ла-Маншського архіпелагу — трикутник. Коли дивишся на карту Нормандських островів, — а на карті зображене те, що людина бачить з висоти пташиного лету, — на ній між трьома крайніми точками вимальовується трикутна частка моря, її вершини: Оріньї, що становить північний кут трикутника, Гернсей — західний і Джерсей — південний. Довкола кожного з цих великих островів — купи менших острівців. Поблизу Оріньї — Бюр-У, Ортах і Каске; поблизу Гернсею — Ерм, Жет-У і Лі-У; Джерсей розвернувся в бік Франції дугою Сент-Обенської бухти, а до неї, ніби два рої бджіл до вулика, в синяві вод, що зливається з голубінню неба, ринуть дві розкидані, але чіткі групи острівців — Греле і Менк'є. В центрі архіпелагу — Серк, до якого прилягають Бек-У та Козиний острови, — являє собою своєрідну з’єднувальну ланку між Гернсеєм і Джерсеєм. Порівняння Цикладських островів з Нормандськими, безперечно, заскочило б послідовників містико-міфологічного вчення часів Реставрації, котрі, йдучи за Екштейном, стали прихильниками де Местра, вони знайшли б тут якийсь символічний зміст: круглий Еллінський архіпелаг — ore rotundo, архіпелаг Ла-Маншський — загострений, наїжачений, підступний, кутастий; там — в усьому гармонія, тут — усе насторожує; не дурно ж там Греція, а тут Нормандія.

Колись, у прадавні часи, Ла-Маншські острови були островами-хижаками. Першими острів'янами були, найімовірніше, примітивні люди з недорозвинутими нижніми щелепами, тип яких знаходить поблизу Мулен-Гіньйона. Половину року вони харчувалися рибою та скойками, другу половину — тим, що давало їм море після корабельних катастроф. Вони грабували рідні береги, і це було для них додатковим засобом існування. Вони визнавали тільки дві пори року — «пору вилову риби» і «пору корабельних катастроф»; подібно до них гренландці називають літо «порою полювання на оленів», а зиму — «порою полювання на тюленів». Всі ці острови, що пізніше стали нормандськими, були порослі реп'яхами, колючим чагарником, пориті звірячими норами та піратськими лігвами. Один із давніх місцевих літописців дав їм аж надто красномовне визначення: «Царство щурів і розбійників». Коли сюди прийшли римляни, то майже нічого не зробили, щоб тут процвітала чесність: вони розпинали піратів і в той же час відзначали «Фуріналії», тобто свято злодіїв. Це свято і до цього часу справляють у нас у деяких селах 25 липня, а в містах — цілий рік. Джерсей, Серк і Гернсей колись називалися Ант, Сарж і Бісарж. Оріньї іменувався Редане, а може, навіть і Тане. Переказ стверджує, що на острові Щурів, insula rattorum внаслідок схрещення самців-кроликів з самицями-щурами на світ з'явилися морські свинки — Turkey соnу. Якщо вірити Фюретьєрові, абату з Шалівуа, який дорікав Лафонтену за те, що вій не відрізняв колоди від зрубаного дерева, Франція довго не помічала Оріньї біля свого узбережжя. Оріньї і справді займає в історії Франції дуже незначне місце. Все ж Рабле, наприклад, знав Нормандський архіпелаг, бо ж він згадує Ерм і Серк, іменуючи останній островом Сер. Він пише: «Запевняю вас, що землі тутешні подібні до островів Сер та Ерм, що між Бретанню та Англією споглядав я в давніші часи...» (видання 1558 року, Ліон, стор. 423).

Острови Каске — фатальне місце корабельних катастроф. Років із двісті тому англійці витягали там із морського дна гармати. Одна з них, обліплена устрицями та черепашками, зберігається у Валонському музеї.

Ерм — це eremos, пустинь. Святий Тугдуаль, друг святого Сансона, проводив там свої дні в молитвах, так само, як святий Маглуар на острові Серк. Легенда про подвижників, які жили на цих скелястих островах, вкрила архіпелаг священним ореолом. Ельє молився на Джерсеї, а Маркуф серед скель Кальвадоса. В ті часи пустельник Епархій, здійснюючи своє подвижництво в апгулемських печерах, став уже святим Сібардом, а анахорет Кресцентій, який жив у непролазних хащах Тревських лісів, поверг у прах храм Діани, невідступно дивлячись на нього протягом п'яти років. На Серку знаходилася храмина святого Маглуара, його jonad naomk, там він скомпонував псалом на День усіх святих, який згодом переробив Сантейль: Соеlо quos eadem gloria consecrat. Звідти ж він закидав камінням саксів, коли поява їх розбійницьких кораблів завадила його молитовному екстазу. Вносив тривогу в життя архіпелагу під ту пору і кацик кельтської колонії, амваридур. Іноді Маглуар пускався плавом на Гернсей побалакати з гернсейським мак-тієрном Ніву, який мав славу пророка. Одного разу Маглуар, звершивши чудо, дав обітницю не їсти риби. До того ж, щоб зберегти добропорядні звичаї навіть серед собак і не наводити на гріховні думки ченців, він вигнав з острова Серк усіх сук; закон про їх вигнання існує до цього часу. Святий Маглуар виявив архіпелагу ще чимало послуг. Він поїхав на Джерсей напоумити місцевих жителів, які мали погану звичку на святвечір перемінятися у всіляких звірів на честь Мітри. Святий Маглуар викоренив це неподобство. Його останки були вкрадені ченцями монастиря Леон-де-Дінан в часи володарювання Номіноє, васала Карла Лисого. Всі ці факти документально підтвердили болландисти в «Житті святого Маркульфа» і в історії церкви абата Тригана та інших джерелах. У Віктриса Руанського, друга Мартіна Турського, був на Серку свій грот; цьому острову в одинадцятому столітті належало Монтебургське абатство. В наші дні Серк — феод, який став нерухомою власністю сорока колишніх державців.