Віктор Гюґо: Трудівники моря

XIII

Здобутки цивілізації на архіпелазі

Джерсей — сьомий за обсягом перевезень порт Англії. В 1845 році на Ла-Маншському архіпелазі налічувалося чотириста сорок кораблів водотоннажністю в сорок дві тисячі тонн; щороку тисяча двісті шістдесят п'ять кораблів різних країн, і в їх числі сто сорок два пароплави, ввозили шістдесят тисяч тонн і вивозили п'ятдесят чотири тисячі тонн вантажів. За останні двадцять років ці цифри збільшилися втричі, як не більше.

Паперові гроші перебувають на островах у широкому вжитку, і це дає чудові результати. На Джерсеї хто хоче, той випускає банкові білети, і якщо ці білети без затримки оплачуються готівкою, то відкривається новий банк. Банковий білет на архіпелазі незмінно оцінюється в один фунт стерлінгів. У той день, коли англо-нормандці осмислять вигідність процентного банкового білета, він без будь-якого сумніву увійде в їх обіг, тож цікаво буде спостерігати, як на Нормандських островах перетвориться в життя те, що в Європі — утопія. В цьому закутку землі тоді відбудеться фінансовий переворот у мініатюрі.

Здоровий глузд, жвавість, кмітливість, спритність у судженнях характеризують джерсейців, котрі, якби схотіли, могли б стати чудовими французами. Гернсейці теж тямущі та кмітливі, але вони важчі на підйом.

Це життєздатний і мужній народ, більш освічений, ніж прийнято про нього думати; немало в ньому відкривається такого, що викликає подив. Острів'яни видають чимало газет — та ще яких; друкують і англійською, і французькою мовами; шість газет виходить на Джерсеї, чотири — на Гернсеї, всі вони — великого формату. Така вже владна й нестримна природа англійця. Уявіть собі безлюдний острів. Потрапивши туди, Робінзон другого ж дня стане видавцем газети, а П'ятниця — її передплатником.

І нарешті — оголошення. Оголошень там без ліку, їх розклеюють де завгодно. Просто неба — афіші всіх кольорів і розмірів, великі літери, віньєтки, написи і малюнки. На стінах чи не всіх гернсейських будинків висить зображення здоровила на шість футів висотою з дзвоном у руках; він б'є на сполох, привертаючи увагу публіки до оголошення. Зараз на Гернсеї рекламних оголошень більше, ніж у всій Франції. Оця публічність визначає спосіб життя, життя розумового. Друковане слово іноді призводить до несподіваних на-слідків: звичка читати розумово вирівнює людей, надає гідності їх манері триматися. Подеколи, мандруючи в Сент-Ельє чи порт Сен-П'єр, ви заведете розмову з таким собі бездоганним супутником; на ньому чорний костюм, всі ґудзики акуратно застебнуті, сорочка сліпучо-біла; він починає розмову про Джона Брауна, перепитує про Гарі-бальді. Хто ж він такий? Священик? Аж ніяк — волопас. Один сучасний письменник приїжджає на Джерсей, заходить в бакалійну крамницю і в чудово обставленій вітальні, що прилягає до крамниці, бачить на полицях великої і місткої книжкової шафи, увінчаної бюстом Гомера, повне зібрання своїх творів у твердій оправі.

XIV

Інші особливості

Жителі різних островів живуть між собою як брати, щоправда, люблять злегка й покепкувати один із одного. Острів Оріньї підпорядкований Гернсею; іноді він злоститься від цього: йому хотілося б переманити бальї до себе, щоб Гернсей став його підопічним. Гернсей же, анітрохи не гніваючись, дає йому відсіч ось цею глузливою народною пісенькою:

Тікай, Жан, тікай, П'єр! Всипле вам Гернсей тепер.

Остров'яни — діти моря, їх жарти бувають інколи солоні, але необразливі; той, хто приписує їм брутальність, не знає їх. Ми нітрохи не ймемо віри, що між Гернсеєм і Джер-сеєм нібито мала відбутися ось ця оклепана людськими язиками розмова: «Ти просто осел». Відповідь: «А ти жаба». Нормандський архіпелаг нездатен на такі люб'язності. Ми не допускаємо, щоб Вадій і Тріссотен могли втілитись в океанські острови.

Зрештою, і Оріньї має своє відносне значення. Для островів Каско — Оріньї це Лондон. Дочка сторожа з Угорського маяка, яка народилася на островах Каске, в двадцять років поїхала на Оріньї. Вона була вкрай спантеличена міською метушнею і стала проситися, щоб її відвезли назад — в рідні скелі. Їй ніколи не доводилося бачити биків. А побачивши коня, вона вигукнула: «Ну й здоровенний собака!»

На Нормандських островах люди замолоду старіють — старі вони не насправді, а за встановленим у краї звичаєм. Ось уривок розмови двох, які зустрілися на вулиці: «Чолов'яга, який проходив тут щодня, віддав богу душу». — «Скільки ж йому було років?» — «Та вже либонь тридцять шість минуло».