Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Усi благословили Жмайла i почували себе бадьорими. Навiть скот повеселiшав i взявся за суху пашу.

В таборi залунала весела пiсня, забринiла бандура…

Татари не могли того зрозумiти, що сталося. Пiдкрадались вночi пiд табiр i замiсть одчаю почули веселiсть. Як донесли про те хановi, вiн каже:

- Тим шайтанам сам чорт помагає. Мусимо їх брати силою, а то далi ми всi з голоду i спраги поздихаємо…

Справдi, татарське вiйсько голодувало, а воду для людей i коней привозили у шкуряних баклагах.

Зараз другого дня пiшли татари до наступу. Вони пiд'їхали з одного боку з великим криком i пустили на табiр велику силу стрiл, якi навiть не долiтали. Козаки стрiляли з гармат i рушниць, косили татарськi ряди, мов траву. Татари подались назад i вже того дня не наступали.

На другий день знову нiхто не показувався. Татари кудись пропали.

- То якiсь татарськi хитрощi, - говорив Чепiль до старшини. - Вони щось задумують, а нам так довго ждати не можна, бо голод за плечима. Коли б так можна на Сiч вiстку послати…

На таке каже Струк:

- Сього не треба. Як на Сiчi вже є Сагайдачний, то вiн, певно, поспiшить нас визволити, коли ж його там нема, то нема там з ким на виручку йти. Тепер робота коло хлiба, i всi порозходилися. А заки вони зберуться, то ми пропадемо…

- Краще би розвiдати, куди татари подiлись, - каже Жмайло. - Я поїду сам на роз'їзд.

- Ти не поїдеш, бо тебе тут треба, ти ж - обозний. Роз'їзди пошлемо на всi боки, а вже досвiдних людей ми знайдемо…

Старшина стала подавати рiзних запорожцiв, якi своєю проворнiстю вiдзначались.

- Поїде Степан Бульба, Тарас Печiнка, Максим Грух, Конопель. Господи, у нас не було би людей!

Названих зараз прикликали, а Чепiль каже їм:

- Берiть, голуб'ята, по десятку козакiв, виберiть найкращi конi i гайда на роз'їзди… Розвiдайте, куди татари дiлись? У бiй не вдавайтесь, а, помiтивши, де татарва, завертайте швидко у табiр. Може, справдi покажеться таке, що зможемо рушити далi i перебитись табором.

- Воно би можна i зараз так зробити, якби ми могли з собою i наш славний колодязь забрати, - каже Бульба. - Ну, їдемо, братчики…

Зараз розiйшлись вибирати собi людей i коней.

Роз'їзди виїхали з табору i незадовго пропали в степу.

Надвечiр всi вернулися, крiм Степана Бульби; вiн поїхав прямо на пiвнiч.

- Тi, певно, пропали, - каже Чепiль. - Там, певно, була найбiльша сила. - Ну нiчого… треба у той бiк послати за слiдом другий роз'їзд… той мусить бути обережнiший…

Як лиш на свiт заноситись стало, виїхав на пiвнiч другий роз'їзд. Другi роз'їзди, якi повернулися вчора, нiде татар не стрiнули. Нинiшнiй роз'їзд недалеко заїхав, як помiтив вiд пiвночi великi клуби диму, начеб чорна велика хмара припала до землi i сунулась з пiвночi на пiвдень. З пiвночi пiдганяв її сильний вiтер.

- Степ запалили, втiкаймо! - крикнули в один голос всi козаки i завернули конi.

Вони поприлягали головами до шиї коней i пiдганяли їх. Конi зрозумiли теж небезпеку i гнали так, що пiд животами майже землi не доторкали.

В таборi помiтили їх теж i зараз зауважили пожежу в степу, яка йшла з пiвночi.

Жмайло став на возi з сiном i кричав:

- Хто живий, виступайте окопувати табiр, та лиш так, щоб траву перекопати. Порозносити судна з водою попiд вози, щоб можна погасити пожар.

Довкруги табору зароїлося вiд людей. Кожний поспiшав, хапаючи що в руки попало: шаблю, келеп, заступ… Робота йшла дуже запопадливо.

Жмайло приказав перенести порох усередину табору i прикрити переверненими суднами, а на це накласти одежу i зливати водою. Всi жiнки в таборi тягли воду з колодязя i помагали козакам.

Хмара диму щораз наближалася. Конi i скот стали непокоїтися. Воли ревли, конi квичали та обступили колодязь, понизивши голови.

В таборi настала велика жара, а вiдтак дим залiг увесь табiр i виїдав людям очi. Та робота не вгавала, хоч люде душились вiд диму. Вiтер перекидав полум'я на переднi вози. Огонь тушили водою.

На щастя, подув сильнiший вiтер i погнав огнем далi. Над табором наче огняна буря перелетiла. Цiла околиця горiла. Жара була страшна, хоч диму вже не було. Згодом, завдяки тому вiтровi, став воздух холоднiти. Усi свобiднiше вiдiтхнули. В таборi не було нiякої шкоди.

Та ось за цим вiтром надпливли з пiвночi справдешнi хмари на небi. Почулись сильнi громи, якi не вгавали. Блискавка одна за другою шниряла по темно-синiх хмарах. Затим пiшла сильна злива. Дощ падав, начеб небеснi застави повiдсувались.

Злива тривала коротко, начеб на те тiльки послав її бог, щоб потушити огонь по степу. Згодом хмари полетiли геть на полудне i показалось чисте, голубе небо. Воздух прочистився i просвiжився. Усi вiддихали повною груддю.