Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Х

На Сiчi нiхто не знав, як повiвся похiд. Коли вже мiркували, що пора було вернутися, огорнула усiх нетерплячка. Стали непокоїтися. I було чого, бо у похiд пiшов сам цвiт запорозького низового лицарства. Пропаде воно враз з Сагайдачним, тодi надовго Сiч не пiднесеться з свого упадку. Дехто поплив далi Днiпром назустрiч, та вертався нi з чим.

Аж ось вiд Черкас пiдплив козацький флот, який давав про себе знати гарматними стрiлами.

- А се ж що? - питали на Сiчi. - Хiба ж Днiпро другим кiнцем повернувся, а Крим перескочив до Києва?

Уся Сiч вийшла на вали, не вiрили тому, що власними очима бачили.

Напередi плив Сагайдачний.

На валах Сiчi гримнули гармати на повiтання.

- Чи се ти, чи твiй дух? - говорив з валу кошовий до Сагайдачного. - Хiба що ви вмiсто у Крим поплили на прощу в Київ.

- Далекою дорогою треба нам було об'їздити… А Чепiль вже вернувся з вiйськом?

- Не було нiкого…

- Або пропало вiйсько, або десь по дорозi загрязло i вiд татар вiдбивається, - говорив Сагайдачний, а на серцi у нього аж похололо.

Сагайдачний вийшов на берег i розповiв кошовому, що сталося.

- Гарно воно пiшло, - каже кошовий, - та погано скiнчитися може. Вони вже повиннi тут бути, бо їм ближча була дорога, як тобi. Коли б, не дай боже, вiйсько пропало, то товариство нам сього не вибачить. Ти се знаєш…

- Скiльки може бути на Сiчi вiйська, готового до походу?

- Не бiльш двох тисяч… Прочi порозходились коло хлiба робити.

- Гаразд! Я завтра йду з ними, дещо мiж моїми знайду охочих та й здорових - багато нездужає вiд пропасницi - i поспiшаю на виручку. Кожна втрачена година дорога… Лише треба менi байдакiв добрих, бо мої трохи понiвечились…

- Добре, я ще нинi запоряджу, що треба, а ти вiдпочинь…

- Або виручу тамтих, або сам поляжу головою. Я сього певний, що старий Чепiль не дав себе в торбу взяти. Там є бiльше, як двi тисячi неабиякого вiйська. Певно, десь у Криму окопались, а татари їх обложили. Та для них страшнiшим ворогом буде голод i спрага.

Тепер стали виносити з суден добичу, яка мала бути пайована, як усе вiйсько вернеться.

Сагайдачний приказав брати на судна якнайбiльше харчiв. На другий день вранцi пiшло шiстсот кiнноти правим берегом Днiпра, а пiхота з гарматами, харчами i таборовими возами поплила долi водою…

Полковник Чепiль, розставшись з Сагайдачним, рушив зараз тiєю самою дорогою, якою йшли сюди.

Перейшли гори, минули спалений Єскi-Крим i подались в середину ворожого краю. Йшли великою пустинею. Татарськi улуси позникали. Татари забрали свої отари та табуни i пiшли у глибину Криму. До того ще спалили степ. Аж страшно було в таку дорогу пускатися. Нiчого не було видно, хiба почорнiлу землю, на яку падав пекельний жар лiтнього сонця.

У козакiв було харчiв доволi. Коней i волiв кормили сухою пашею, а воду для себе i для скота везли в бочках, якi наповняли в тих рiчках, котрi по дорозi надибували.

I конi, i люде страшно мучились. Гаряче сонце ссало iз них останню капельку. Конi дуже помарнiли та ледве волоклись, понизивши голови.

Дотепер не стрiчали нiде ворога. Аж коли перейшли на другий берег рiки, стали показуватись на обрiї татарськi стежi, якi, очевидно, зорили за козацьким рухом. Вони начеб iз землi виростали i пропадали в степу. Згодом стали чiпати козакiв, i треба було вiдганяти рушничним огнем. Тi напастi ставали щораз частiше. Чепiль приказав, щоб стежi нiколи задалеко у степ не запускались i не ганялись за втiкачами.

Вiд пiйманих татар довiдались, що хан з великим вiйськом заступить козакам дорогу перед Перекопом i похвалявся, що нi одна козацька нога з Криму не вийде.

Старшина, довiдавшись про таке, затривожилась. Вони не так боялися татарського вiйська, як голоду i безводдя, коли б прийшлось довше в Криму задержатись. Народу в таборi було дуже багато, до того ще жiнки i дiти, яких визволили з неволi. Усiх треба було вигодувати i напоїти. Один козацький роз'їзд захопив десь на боцi отару овець, з чого всi були дуже радi. Та цього ненадовго вистало. Вода в бочках стала висихати вiд сонячної жари. Старшина турбувалась, та цього не можна було козакам показувати.

Чим ближче доходили до Перекопської шийки, помiтили стежнi козацькi чети, що там стоїть справдi велике татарське вiйсько. Тепер вже роз'їздiв не можна було посилати. Кiннота, що йшла довкруги табору, держалась близько. Треба було сподiватись кожної хвилi, що татарва напре на них цiлою силою. Табiр поступав уперед дуже обережно, щоб кожної хвилi бути готовим до бою. У тiй сторонi степ уцiлiв вiд пожару i вкривавсь високою травою.