Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Сагайдачний поїхав у город з своїм штабом, оточений цiлою ватагою розсильних козакiв. Усюди лежали трупи побитих людей. З домiв, з базарiв забирали всяке добро i зносили на визначене мiсце. Сагайдачного всюди вiтали радiсними окликами. "Слава Сагайдачному!" Невольники ставали перед ним навколiшки i пiдносили угору руку. Тиснулись до нього, хапали за стремена, цiлували в ноги.

- Люде добрi! - говорив Сагайдачний. - Пробi! Не заступайте менi дорогу, бо робота ще не скiнчена.

Став на базарi. Посильнi козаки окружили його колом i нiкого не припускали.

Тепер стали пiдводити перед отамана знатних бранцiв, котрих пощадили, тому що обiцяли дати за себе окуп. Мiж ними був генуезький католицький єпископ, високий худощавий старець з довгою бородою. Ставши перед Сагайдачним, пiдняв до нього руки i просив пощади через якогось товмача, що знав iталiйську i українську мови.

- Вашмосцi нiчого не станеться, - говорив Сагайдачний по-латинi, - ми зумiємо пошанувати твiй вiк i достоїнство…

Єпископ дуже здивувався, почувши вiд пiвнiчного варвара мову культурного свiту…

- Гетьмане! Не забувай, ваша милiсть, що ми тут народ завойований. Недавно ще ми тут були панами, поки пiвмiсяць не запанував над хрестом, для того я прошу пощади для моєї пастви…

- Я се знаю, що ви тут були панами, та що вас невiрнi поконали, та поясни менi, ваша милiсть, чого твої земляки враз з невiрними турками стрiляли на нас, замiсть сполучитися з нами на спiльного ворога? Чого твої люде не гiрш туркiв торгують хрещеним людом, мов скотом, замiсть тим нещасливим помагати i спочувати їх недолi?

- Ми не маємо сили спинити торгiвлю невольниками. Та гадаю, що краще дiстатися такому невольниковi у християнський дiм, як до турка…

- Таким резоном, вашмосць, мене не переконаєш, бо з сього виходить, що краще аби я що вкрав, як мало би турковi дiстатись. Вашмосцi я видам лист безпечностi. Нiхто з козакiв нi тебе, нi твоєї церкви не рушить, а за землякiв то вибачай, їм дiстанеться по заслузi, йди собi з Богом, бо у мене нема часу на розмову.

В цю хвилину загримiли гармати i стрiли вiд пристанi, а за цим бойовi козацькi оклики.

Сагайдачний почвалував до пристанi. Тут побачив, як козаки загачували i здобували турецькi судна i кораблi. Цiлий морський залив заповнився козацькими суднами. Вони шниряли по пристанi, мов голоднi утки за жиром.

Сагайдачний дививсь за отаманським судном. Воно стояло позаду, на ньому повiвав малиновий прапор, а бiля нього стояв Iван Iскра i зорив пильно за боєм.

- Слава ж тобi Господи! - сказав Сагайдачний i перехрестився. - Гей, хлопче, - каже до посильного козака, - приклич менi зараз пана обозного.

Козак почвалував зараз у город.

Iскра, доглянувши Сагайдачного, пiдплив до нього судном i вийшов на берег. Сагайдачний злiз з коня.

- В саму пору прибув ти, Iване, а то були б кораблi з добичею повтiкали у свiт.

Вони сердечно обнялись.

- Я вже три днi тут пильную, скрившись пiд берегом. Ждав я, аж почую гарматну пальбу в городi, аж навкучило. Нинi, рано почувши її, ми виплили на море i окружили цiлий залив великим колесом.

- Краще не могло зложитися. Не мав ти якої пригоди в дорозi?

- Яка там пригода могла бути? Очакiв пустий ще з минулого року, як його Жмайло випатрошив. Зате по дорозi ми зруйнували Козлiв, ограбили i спалили.

- А коли б було тобi не поталанило, тодi цiлий похiд мiг не вдатись. Я приказав не поступати нiкуди.

- Ну не сердься, Петре, на мене. Здобути або вдома не бути, коли я побачив Козлiв, мене взяла непоборима нетерплячка i кортячка. З Козловом я мав рiзнi порахунки ще з часу мого невольництва. Я довiдався, що в Козловi вiйська мало, то чому ж не покористуватись нагодою? А коли б було не поталанило, то ти був би мене, певно, не побачив, бо я був би там лишив мою голову. Я взяв трохи добичi, а бiльше невольникiв освободив.

Над'їхав обозний Жмайло.

- Слухай, Марку, як не здобудемо сього замку, то наша робота i до половини не зроблена. Бери гармати i вибери собi яке слабше мiсце, щоб дiру в мурi вибити. Лише не берись заскоро приступом здобувати, бо людей непотрiбно збавиш; то справдi твердий горiх.

Пiдiйшов i взявся за роботу. Винайшов одне мiсце, i засiв за муром якогось дому, i став стрiляти з гармат у великi ворота. Але турки насипали з другої сторони стiльки камiння i землi, що хоч ворота ламались, то кулi грузли в купi землi. Пiшли вiдтак драбинники до приступу, та й це нiчого не помогло, бо турки так пражили з мурiв мушкетним огнем, що мусили вiдступити.

- Треба пiдкопатись з осього-таки дому i пiдложити бочку з порохом, хоч се буде довго тривати.