Яничари повибiгали з усiх закуткiв з смолоскипами i, побачивши гурток козакiв, кинулись на них прожогом.
- Ставайте пiд мур i не дайтесь узяти iззаду, - кричав Iскра, вiдбиваючись шаблею, - пускай ракету!..
Iскра, побачивши таку велику силу туркiв, знав, що коли не наспiє помiч, вiн не устоїться.
Ракета стрiляла високо вгору.
- Ти, Жмайле, спасайся до льоху, я вас усiх заступлю до останку.
Та нiкому i на думку не прийшло уступати. З блиском ракети вступила в усiх надiя, що Сагайдачний не дасть їм пропасти.
Вони вiдбивалися, стоячи пiд муром, аж рука омлiвала. Туркiв лютила така зухвалiсть, а ще бiльше те, що нiхто не вгадав, кудою козаки сюди добралися.
Сагайдачний пильно наслухав, що у замку робиться. Коли почув крик i засвiтила ракета, вiн знав, що Iскра вже на мiсцi i треба поспiшати з помiччю.
Вiн дав знак драбинникам. Вони пiдступили пiд мур. Нiхто їх не зупиняв, бо усi збiглися на Iскру.
Зафурчали драбини з гаками i позачiпалися на мур. З усiх сторiн дерлись козаки на мур i стали спускатися на замкове подвiр'я.
Козакiв налазило щораз бiльше. Вони кинулися з шаблями на туркiв iззаду. Одна частина iз заступами стала пiдкопувати землю вiд ворiт i усувати камiння. Ворота вже i так були розбитi.
Iскра з своїми лицарями, побачивши таку пiдмогу, вiдступили вiд муру i наперли на яничарiв. Настала рукопашна. Турки не встояли i стали розбiгатися. Де хто мiг, ховався вiд цього пекла.
Яничарiв вибили усiх, хто не вспiв у яку скритку сховатися.
Замок був опанований. Кинулись тепер його грабити i шукати за пашею, котрий десь у замку скрився.
Добича була дуже велика. Крiм зброї та харчiв, забрали вiйськову касу i багато скриньок з золотом, яке сюди позаносили багатi купцi.
Сагайдачний увiйшов сюди воротами. Iскра розповiв йому усе.
Сагайдачний пiшов оглянути цей тайний прохiд. Зайшовши з Марком у пiдземелля, застав тут вiрменина пiд сторожею козакiв.
- Ти прислужився нам добре, - каже до нього. - Тобi зараз виплатиться тисяча дукатiв…
- Йому лише триста належиться, - нагадав хтось iз старшини.
- Дай спокiй! Хай виплатять йому за сю прислугу тисячу. У письмi Святiм говориться: ту не приясте, ту не дадите, а ми маємо з чого платити. Скiльки ми були би козакiв збавили, коли б не вiн.
Вiрменин, почувши такий приказ отамана, дуже зрадiв, кланявся низько на всi боки, а коли йому виплатили дукати, вiн ще раз просив, щоб його добра не рушали, i остався тут пильнувати.
Жмайло поставив зараз сторожу бiля скринь у пiдземеллi. Сагайдачний увiйшов у костьол, де сидiло кiлька козакiв на ступеннях престолу i курили люльки. Принесли смолоскипи i освiтили середину костьолу. Сагайдачний став до усього придивлятися. Страшна руїна. Вiкна усi, колись з венецiанського скла з вiтражами, повибиванi, що хiба останки полишалися. Склепiння попукало. Iкони, по стiнах понищенi, позриванi, лежали з поламаними рамами на долiвцi. Прикраси i рiзьба iталiйської роботи пооббиванi. Престол поламаний, а ковчег лежав подалiк на землi. Одна фiгура над престолом, яка ще на своєму мiсцi осталась, була подiрявлена кулями, i стирчало у нiй кiлька стрiл. Видно було, як тут бусурмени забавлялися.
- Йди, Марку, припильнуй, щоб усе гарненько iз замку забрали. Опiсля виведи козакiв iз замку, у якiм льоху поклади кiлька бочок пороху та приладь людей до пiдпалу. Запалити вiдтак смоляними кулями замок. Не забудь позабирати наших полеглих товаришiв i ранених. Опiсля пiдпалимо город… Це прокляте гнiздо людської недолi мусить довго пам'ятати козацьку гостину…
На замковiм подвiр'ї почулась сурма на збiр. Козаки стали збиратися. Жмайло видавав прикази. Стали усю добичу виносити на умовлене мiсце.
Сагайдачний вийшов з костьолу з козаками на вулицю. В тiй хвилi запалав замок, а рiвночасно загорiлось мiсто в кiлькох мiсцях вiдразу.
Кафа горiла вогненним морем. Козаки вiдпочивали по огородах та на площах. Аж почувся страшенний iзгук, начеб пекло вiдчинило свої ворота. Над замком аж затьмарилося вiд куряви i кускiв цегли та камiння, що вилетiли у воздух.
Надворi стало свiтати, та нiхто цього не зауважував, бо в мiстi було ясно, мов удень…
На базарi лежали цiлi копицi награбленого добра. Треба було все впорядкувати: одне позабирати на вози, друге - на байдаки.
Сагайдачний пiшов на те мiсце, де були невольники. Хто був до цього здатний, брав зброю i ставав у ряди. Iз них назбиралось кiлька добрих сотень, через що армiя Сагайдачного побiльшала.
- Ти, Iване, бери своїх людей i вертай морем, Я тут мушу ще остатись i упорядкувати, а на це треба кiлька днiв. Татари, певно, так легко нас не перепустять. Треба направити вози, що попсувалися. Тобi треба поспiшатися, щоб турки не заступили тобi дорогу. Не без того, щоб який чорт не дав знати туркам, що ми тут гостюємо… Ти вертайся з Богом зараз… Та хай тобi не захочується скакати на боки. Судна навантаженi добичею, пропадеш. Якщо ти прибудеш на Сiч ранiше i мене там ще не буде, так знай, що мене орда задержала, збери вiйсько, яке зможеш, i поспiшай виручати…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу