Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Хан, дiзнавшись, що козаки його перехитрили, рвав собi волосся з бороди з досади.

Переночувавши тут, Сагайдачний пустився в дальшу дорогу.

Татарського вiйська вже нiде не стрiнули. Перейшли так Крим, по дорозi стрiчали татарськi оселi. Населення що лиш стало втiкати, бо нiхто тут до послiдньої хвилi не сподiвався козакiв. Зайняли i спалили город Єскi-Крим. I подалися на гори, що вiдгороджували Кафу вiд Криму. З такими возами нелегко було через гори переправитись. Мiсцями треба було розкопувати дорогу, щоб возом переїхати. Усi тi труднощi перемогла залiзна воля i енергiя Сагайдачного. Вона захопила усе вiйсько. Душа Сагайдачного жила в усьому вiйську. З вершка гори побачили вже Кафу. Цiль козацького походу, вислiд важкої працi…

Аж тепер наспiли ханськi вiйська, та вже було запiзно. Походу вже не задержать. А Кафи не захотiлось їм обороняти. Там стояла турецька залога, то хай сама обороняється. Добре, що козаки не йшли на Бахчисарай, чого хан побоювався.

Тепер у Сагайдачного була одна турбота: що сталося з Iскрою? Чи вiн вже на мiсцi, i що робити, коли вiн спiзниться, або коли його на морi турки розбили? Чи ждати тут, на мiсцi, чи кiнчати самому з Кафою?

На радi старшин розбирано питання, як довго треба їм ждати? Коли вони довiдаються, що Iскра вже є або що його зовсiм не буде? Вирiшено, що ждати нема чого, бо коли би прогавили теперiшню хвилю, то може все не повестись, бо iз приморських азiйських городiв може наспiти турецька помiч.

Ставши на цьому. Сагайдачний оставив кiлька сотень пильнувати гiр, а з рештою свого вiйська рушив на Кафу.

Сагайдачний, знаючи Кафу, попризначував мiсце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу i де приводити визволених невольникiв. Роздiлив данi прикази помiж старших, хто що має робити. Города не вiльно було пiдпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчiв, яких тут можна добути. Їх треба забрати якнайбiльше, бо в Криму не поживиться нiхто у голодних татар, а коли заберуть невольникiв, то буде доволi кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний прилiг на возi i крiпко заснув.

Тим часом турецький паша, що командував над Кафою, довiдався вже, якi гостi зближаються i приготовивсь до оборони. Усю свою силу, якою розпоряджався, поставив на валах. Поставили тут гармати, хоч паша сам не вiрив, щоб можна тут боронитись. Видав приказ, щоб вiйсько, уступаючи, схоронилось на замку. Туди позношено багато харчiв. Цей замок уважав вiн за нездобутий i тут зможе видержати довшу облогу, поки не наспiє пiдмога. За нею послано до найближчих городiв надбережних. Довiдались про це i кафськi купцi. Мiж ними настав великий переполох. Вони заносили своє майно то до замку, то переносили на кораблi, що стояли в пристанi, iншi знову ховали усе по льохах, котрих у Кафi було доволi.

Цiлу нiч вижидали наступу. Турки зброїлись по домах. Зношено там зброю, мунiцiю, набирано в бочки воду для гашення пожарiв. Паша був певний, що замку не вiзьмуть, бо таких грубих мурiв легкою гарматою не розiб'є, а по улицях справлять турки козакам таку купiль, що жоден звiдсiля не вийде. До туркiв пристали ще i вiрмени, i греки, iталiйцi. Всi вони вважали козакiв за грабiжникiв i своїх ворогiв. Однi невольники молились по тюрмах i базарних магазинах за побiду християнського вiйська, котре висвободить їх з неволi.

Другого дня рано вiйсько зiйшло з гори i приладилось до наступу. Наступали з трьох бокiв i йшли з таким завзяттям, що в котрiмсь часi змели турецьке вiйсько з валiв i увiйшли до города. Та тут привiтали їх страшенним огнем з вiкон i з дахiв - кожний дiм перемiнився на окрему фортецю. Турецькi доми з загратованими вiкнами i сильними дверима. Люде живуть на подвiр'ї i огородi, який прилягає до дому, околеного муром.

Сагайдачний, почувши таку густу пальбу, приказав сурмити до вiдступу. Не хотiв втрачати людей. Оборонцi дуже зрадiли, що козакiв прогнали. Тим часом козаки позаходили iззаду. Перелазили мури i через огороди добрались до домiв, звiдки їх нiхто не сподiвався. Роззвiрене вiйсько стало вибивати впень усiх, кого стрiнули. I зараз стали грабити добичу, яку знайшли. В короткiм часi усi вулицi одна за одною були взятi. В городi настав великий крик i лемент. Мешканцi ховались по льохах.

Невольники, дiзнавшись, усiх повбивали, пошарпали на куски своїх дозорцiв, розбивали дверi, ламали на собi кайдани i вибiгали на вулицю з чим попало. Козаки забирали їх на збiрне мiсце, тут були козацькi старшини, котрi роздавали мiж них зброю, хто був до цього здалий, i формували зараз сотнi та посилали у бiй…