Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Козаки стали страшно смiятися.

- Отож бачиш, мiй голубе, що то я обiцяв тобi привести живого Сагайдачного, i от я, хоч невiрний гiявр, додержую слова, бо Сагайдачний - то я сам. Коли не вiриш, то i забожусь на Євангелiє, що я - Сагайдачний.

Тепер мурза ще гiрше налякався, дивлячись на Сагайдачного, начеб справдi шайтана побачив. Вiн чував, що Сагайдачний нiкого не щадить, i прочував свою смерть та ще на муках. Вiн впав лицем до землi, пiдповз до нiг Сагайдачного i хотiв йому цiлувати ноги. Вiн лепетав:

- Ти - свiтло моїх очей, я твiй раб, пощади мене, я дам окуп, який захочеш. Пощади! О Аллах, Аллах! Рятуй мене, змягчи серце мого пана i повелителя…

- Я знаю, що ти би сього зi мною не зробив, ти був би помучив Сагайдачного, себто мене, i послав у кайданах до хана. Не трудись, я сам там йду з цiлим вiйськом, а ти, будь ласка, сiдай на коня i бiжи до твого хана, поклонись йому вiд Сагайдачного i скажи, що я з усiєю силою йду до нього в гостi, щоб заздалегiдь приладився достойно нас прийняти. Встань! Тобi зараз дадуть коня… Тiльки знай, що коли б ти сього не послухав, то, пiймавши тебе вдруге, прикажу на кiл застромити.

Мурза, почувши це, не хотiв собi вiрити. Вiн думав, що Сагайдачний прикаже його зараз повiсити або кiньми розiрвати, а ось вiн його помилував. Коли б лише з-помiж козакiв вирватись, тодi вiн безпечний. Вiн не дурний, щоб хановi на очi показуватися, бо, певне, не мине його ганебна смерть, за те що так дав пiдiйтись козакам, але вiн пошле кого iншого до хана звiстити, що козаки йдуть на Бахчисарай з великим вiйськом та що Перекоп вже зайнятий.

Мурза кланявся на всi боки, дякував, поки не доп'яв коня. Один посильний козак перевiв його помiж вiйськом.

У цю хвилю надiйшла козацька чета з партiєю татарських бранцiв, самих знатних татар. Та мiж ними був один обiдраний дiдок з пов'язаною головою. Вiн знав трохи по-українськи, i вiд козакiв довiдався, що ватажок Сагайдачний те саме, що Конашевич. Тодi дiдок став тiшитись та лебедiв, благав козакiв, щоб його повели перед отамана, бо вони добре знайомi, i вiн має отамановi дещо дуже важного сказати. Козаки вволили його волю i враз з пiйманими багачами повели перед отамана.

Як став перед Сагайдачним, випередивши усiх, Сагайдачний став до нього придивлятись i зараз пiзнав Ахмета.

- Здоров будь, Ахмете. Ти, добрий Ахмете, мiй друже. - Сагайдачний подав йому руку на привiтання. - Коли ти досi живий, то вже нiчого тобi не станеться.

Ахмет став плакати:

- Ахмет бiдний, усе втратив. Моя убога хата згорiла, нiчого не маю, а моя бiдна жiнка з дiтьми ховається у льоху пiд клунею… Може, вже подушились вiд диму. Мене ранили в голову, та се нiчого: коли б лиш тих моїх бiдних зберiг Аллах…

- Ми зараз твоє дiло поладнаємо. Напиши, писарю, йому цидулку, що вiн остається пiд моєю рукою i нiхто не смiє чiпати нi його, нi його рiднi. Знайте, товаришi, що сей добросердий чоловiк врятував менi i цiлiй сотнi товаришiв над Iнгульцем життя. Коли б не вiн, не був би я тут сьогоднi з вами. Ось тобi нагорода, Ахмете. За се поставиш собi нову хату, кращу, як була твоя. - Сагайдачний подав татариновi гаманець з червiнцями i стиснув йому руку на прощання. - Прощай, дiду, та не згадуй лихим словом. Може, коли ще стрiнемось. А то письмо бережи добре. З ним можеш мандрувати по усьому Запорожжi. Тобi волос з голови не впаде, бо це письмо я дав тобi.

Ахмет подякував Сагайдачному i побiг рятувати свою сiм'ю.

- Нечувана рiч, - говорив один старшина. - Щоб мiж бусурменами такi люде водилися.

За той час горiв город у кiлькох мiсцях. Козаки не втерпiли, щоб його дотла не знищити. Татари робили те саме на Українi. Це була заплата за їхнє руйнування. З горючих домiвок втiкали татари, рятуючи свою мiзерiю. Їх козаки вбивали безмилосердно, не щадячи нi молодого, нi старшого. У тих часах iнакше побiди використати побiдники не вмiли. Сагайдачний заборонив забирати яку-небудь здобичу, щоб не обтяжувати свого табору. Усе мало бути понищене, спалене, щоб ворог не знайшов тут пристановища i не заступав їм дороги, коли будуть вертатися…

Вiдпочивши бiля згарищ Перекопу, козацька армiя перейшла в Крим. Тепер знайшлися у ворожому краю, i кожної хвилi треба було сподiватися ворожого наскоку. Вiстка про похiд козакiв i зруйнування Перекопу рознеслась блискавкою по всьому Криму.

Сагайдачний запорядив йти далi возовим табором.

Широким фронтом їхала передня часть возiв у три лави. Вози попри себе у такiм вiддаленнi, щоб кожної хвилi станувши, могли повернутися боком до себе i створити одноцiлий вал. Тодi конi i воли заводили всередину. За цими лавами їхали вози бiчнi, знову у три рядки, так, що вози другого рядка заступали прогалини крайньої лави. Так само йшли вози у заднiй лавi. На крайнiх возах були помiщенi гармати. Посеред движимої фортецi мiстилась уся пiша сила козацького вiйська.