Борис Грінченко - Пiд тихими вербами

- Грошi всi цiлi i записуються куди треба,- ти менi того не розказуй! Як ти можеш казать, що грошi кудись дiваються? Менi вся громада вiрить, менi все начальство вiрить, а ти менi смiєш казать, що в мене грошi пропадають! Та я тебе зараз у холодну закину!

- Стривайте-бо, не так швидко закидайте! - вiдказав спокiйно Зiнько.- Я не казав, що у вас грошi пропадають, а це ви сказали, що не стає грошей на оплатки, дак я й хочу знати - куди ж вони йдуть?

- Я кажу тiльки,перепинив йому старшина,- що вигоднiше громадi ту землю продати та мати з грошей процент.

- Вигоднiше! Вигоднiше! - зарепетували Денисовi прихильники.Продати!.. Аби чоловiк добрий знайшовся!..

- Та є такий чоловiк,- гукнув старшина.- Он Денис Пилипович, мабуть, купив би.

- Гаразд!.. От i добре!.. Продати Денисовi Пилиповичу!.. Продати!..

- _ Не продавати! - гукали з другого боку.- Не хочемо!.. У нас скiльки безземельних!.. Краще їм частками роздати… Не хочемо й наймати бiльше Денисовi, не то продавати!..

Зчинився такий галас, крик, що мало що можна було й розiбрати. Справа була вельми важна й пекуча, i через те всi були дуже роздратованi. Говорили всi враз, то до гурту гукаючи, то двоє-троє сперечаючись промiж себе. Денис тим часом опинився вже на рундуцi бiля старшини. Там уже стояли i Остап, i Рябченко з Сучком, i все iнше їх товариство. Вони говорили до старшини та до тих людей, що поблизу їх стояли. Карпо, Васюта, Грицько ходили помiж людьми, пiдбурюючи їх, щоб не продавати. Зiнько тим часом протиснувся до рундука й помалу, серед натовпу, зiходив на схiдцi.

- А годi вже вам галасувати! - гукнув старшина.- Слухайте, що скаже Денис Пилипович!

- Цитьте! Цитьте! Слухайте! - почали люди спиняти самi себе, але iншi кричали навпаки:

- Не хочемо його й слухати! Не треба!.. Так позмагалися ще якийсь час, аж поки таки все втихомирилось. Денис викашлявся й почав:

- Господа хазяїни! Я не набиваюсь iз своїми грiшми. Це як ви собi хочете: хочете - продавайте, хочете - нi. Я ту земельку купив би, а не схочете продати - я за свої грошi й iншу знайду. Грошi така штука, що за їх скрiзь, чого хочеш, знайдеш. Я тiльки через те й купую, що думаю собi: однак менi купувати, а як у громади куплю, то це ж я їй помiч дам. От що! Цiну мою ви знаєте за десятину - цiна добра,- i грошi зараз же приставлю в волость. Отож як знаєте.

Тiльки вiн договорив своє, iще нiхто не встиг нiчого й сказати на те, коли це несподiвано перед громадою, заступивши Дениса, став Зiнько i озвався голосно:

- Люди добрi, панове громадо!

- А цей чого тут? - скрикнув старшина.- Геть iзвiдси!

- Денис казав, казатиму й я!..- вiдповiв Зiнько.- Чого ж це так, що йому можна, а менi - нi? Вiльно кожному.

- Денис землю купує, а ти що?

- А звiдкiля ж ви знаєте, що я не хочу її купити? Може ж, i я купуватиму! Я такий хазяїн, як i Денис,- одказав Зiнько, не повертаючись до старшини i не вступаючи iз свого мiсця, а тодi знов озвався до громади: - Панове громадо! Коли я що не в лад скажу - простiть мене i навчiть, чим помилився, бо я ще чоловiк молодий, треба менi розуму вiд старших учитися. Може б, я й промовчав, дак не можна ж i не сказати: як iдеш проз хату та бачиш, що вона займається, а хазяїн спить, то чи годиться ж не побiгти та не збудити його? А наша громадська хата займається!

Всi слухали уважно, цiкавi, що буде далi. Тiльки дехто пошепки питав у сусiди, штовхнувши його лiктем:

- Про яку це вiн хату говоре? Де займається?

- Слухай уже! - вiдказував сусiда.

- З iскорки малої починаються пожарi,- казав далi Зiнько,- а тодi вже стає полум'я. От i в нас така iскорка прокинулась. Щороку народу бiльшає, а землi - нi. Тепер на душу припадає вдвоє менше землi, нiж було спершу. У нас i тепер безземельнi зараз би порозбирали ту землю, а ви її продаєте одному. Чи то ж по правдi? Продайте чи дайте по десятинi, по двi тому, в кого землi мало або й зовсiм нема, а не збагачуйте того, хто й так багатий. Чи громадi буде добро з того, що один буде дуже багатий, а другий дуже бiдний? Тодi громадi добре, як у с i в достатках.

- Правда! Правда! -озвалися навкруги голоси.- Наче в око влiпив!

А Зiнько, насмiлений хвалою, казав палко далi:

- Кажуть, громада - великий чоловiк. Треба ж, щоб у великого чоловiка й сила велика була, а то вiн буде малий. Хай же вiн не збувається своєї сили. Наша сила - земля. Коли вона буде в громади - буде й сила; коли ж громада її вiддасть комусь, то свою силу змалить, а чужу вбiльшить. Тодi великим чоловiком буде не громада, а хтось iнший, а громада буде в його попихачем. Хто хоче зробити громаду попихачем - хай продає землю, хай пiдпалює громадську хату! Оце й усе!