Борис Грінченко - Брат на брата

- От якби й у нас, у Ладинцi, зiбрати такий мiтинг! - казав палкий Якiв, i очi в його так i блищали iскрами енергiї й радощiв. - Як би це добре було - розказати про все людям!

А Петро, завсiгди мовчазний, так i сяв увесь своїм нечепурним тихим обличчям з глибокими сiрими очима. Як звичайно, трохи горблячися над столом своїм мiцним тiлом, вiн казав:

- Треба!.. Дуже треба!.. Люди цiкавляться… Дехто як вернувся з базару з города та як привiз звiстку про манiфест, то зараз деякi кинулись до попа питатись: який там манiфест про волю вийшов.

- А що ж пiп казав? - спиталася Таля, наливаючи чай.

- Не знаю.

- А я знаю, - озвався Панас, один з старших хазяїнiв, високий чоловiк з пiдстриженою бородою. - Двоє йшло - Демид та Корнiй…

- А, Демид! - перепинив Корецький. - А як його порубана рука? Загоїлася вже зовсiм? Бо я тодi не вспiв догоїти…

- Загоїлася - вже робить. Каже, що ви його знову на хазяйство настановили…

- А на читаннях буває?

- Нi, пiсля вас нi разу не був.

- Шкода… Ну, то що ж пiп?

- Ну, то вони ото пiшли, дак i я з їми: ану, думаю, послухаю, що пiп казатиме. Каже: все те брехня, нiякого манiфесту нема.

- От такої! - здивувався Корецький. - Та невже?

- Та хiба ж ви не знаєте, який вiн у нас?

- Та знаю; але щоб уже й манiфесту не признавав, то цього вiд його не сподiвався.

- I багатирi нашi, - казав далi Панас, - не признають манiфесту; кажуть - то пани та "демократи" вигадали. По хатi озвався смiх.

- Вигадали!.. Ну, вони дуже скоро побачать, що це не вигадка!..

Корецький почув, що щось дряпається до його на колiна. Це була Лiда - лiзла з своєю найулюбленiшою лялькою. Батько посадив її на колiна.

Знову загомонiли, але дiвча все вовтузилось i штовхало батька.

- Що тобi, Лiдо? Нащо ти менi ляльку даєш?

- Соб татоцко грався…

В хатi засмiялися, але Таля поважно пояснила:

- Вона рада, що татко приїхав, i дає йому свою ляльку.

Батько дякував дочцi й обiцявся конче погуляти з нею i з її лялькою, тiльки трохи згодом. А Володько, стоячи навпроти, прихилившись спиною до шафи, поважно i трохи погордливо промовив:

- Татко не може гратися лялькою… Мужчини в ляльки не гуляються… Я татковi намалював книжку.

- Яку книжку? - спитався Корецький.

- Книжку зробив i всю малюнками змалював, щоб тобi було на що дивитися… Я завтра тобi подарую, бо сьогоднi тобi нiколи… А не ляльку… - I потiм додав, поглядаючи на Лiду: - Страшенно маленькi дiвчата люблять лазити на колiна.

- Ну, ти, великий, - засмiявся Корецький, - iди краще й ти сюди, до мене.

Великий спершу завагався, але не вдержавсь i собi полiз на друге колiно.

Баба Химка принесла вдруге нагрiтий самовар i як вона його становила на стiл, - щось завовтузилось у Корецького бiля нiг.

- Катай, Катай прийшов! - закричав Володько, скакуючи з колiн.

- Собака вскочив: це ж я дверi кинула! - скрикнула баба Химка.

Величезний чорний пес радiсно виляв хвостом, штовхав носом у колiна Корецькому i клав на їх свої товстi лапи.

- Не займайте його, не займайте! - кричав Володько Химцi, що хотiла виганяти Катая. - Вiн прийшов поздоровкаться з татком!.. Мамусiчко, дай йому булки… Адже сьогоднi татко вернувся, - треба й йому булки!..

- I скибоцку… i скибоцку ковбаси! - жебонiла Лiда. Зчинився гамiр i метушня. Нарештi Катая зоставили в хатi, дали йому булки i скибочку ковбаси, i вiн розлiгся бiля нiг у Корецького, пораючись iз своєю вечерею.

Одчинилися дверi i ввiйшов Iван Петренко ще з двома товаришами.

- Знаєте, що в городi робиться? - попитав вiн, ледве вспiвши привiтатися.

- А що?

- Ходять по городу якiсь хулiгани та й розказують, що це фальшивий манiфест, - "демократи" вигадали… А вигадали на те, що хочуть землю щоб не мужикам, а щоб жидам досталася… бо всi демократи - то або жиди, або з жидами полигалися…

- Ну, та й дурниця! - вигукнув Якiв.

- Он, кажуть, у "домократичеських" бумажках написано "равноправие евреев", а землю щоб усiм, - ну, значить i жидам… А ви знаєте, скiльки жидiв? То це тепер мужиковi вдвоє менше припаде землi через жидiв… Це вони нашим же селянам, що в базарi були, розказують. Бач, - кажуть, - якi жиди плодющi, а як дати їм землi, то й удвоє плодитися будуть; i не схаменеться мужик, як усю землю посядуть… а мужик тодi в найми до жида… Цар хотiв, щоб усю землю мужикам оддати, а демократи - щоб пополам iз жидами… Це так селянам… А городським кажуть, що жиди вам торговлю перебивають та дурять вас, та десь за городом начебто в iкону та в царський портрет стрiляли… I полiцейськi, чи що, якiсь iз тими хулiганами: так, кажуть, так…

- Оце вигадали чорт вiть що!