Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Як і всі інші старателі, що зірвалися з місця й тепер ні з чим поверталися в Хеннан, Морріс страшенно обурювався обманом і звинувачував газети в тому, що вони беруть на віру патякання всякого п’яного ідіота. А Мак-Кен, на загальну думку, виявився просто негідником: наполягав на своїй побрехеньці, хоч знав, що люди йдуть за сотні миль по безводній пустелі й можуть померти від спраги та голоду, шукаючи родовище, якого не існує на світі.

Тільки Джону Маршаллу, почесному секретареві Асоціації старателів, пощастило відвернути трагічні наслідки цього походу, казав Морріс. Маршалл докопався, звідки прийшла в газети ця байка; він розумів, що почнеться страшне безладдя, коли тисячі старателів, які зібралися в Кулгарді для нового походу, дізнаються, що їх пошили в дурні.

Коли Маршалл побачив, що розлючений натовп вже ось-ось кинеться на Мак-Кена, він пробився наперед, став поруч Мак-Кена і закричав:

— Послухайте, хлопці, ви мене знаєте. Настав час покінчити з ідіотською непевністю і з’ясувати цю справу. Газетні повідомлення, очевидно, не мають під собою грунту. Я вирішив поки що припинити наш похід і перевірити, правду сказав Мак-Кен чи ні.

Гамір трохи вщух. Під свист та лайки на адресу Мак-Кена, заохочуваний схвальними вигуками, Маршалл вів далі:

— Від імені Асоціації я сьогодні ж о третій дня скликаю загальні збори. Отам Мак-Кен виступить і розповість нам усе, що знає, а потім можна буде виділити групу, яка піде разом з ним перевірити — існує те родовище чи це пуста вигадка. Мак-Кена полиште на мене: я сам подбаю, щоб він з’явився на збори.

Оповісник обійшов усе місто, й через кілька годин величезний натовп зібрався навколо фургона біля приміщення Асоціації старателів. Мак-Кен — високий на зріст, плечистий, з чорними обвислими вусами — говорив з фургона; мертвотно-блідий і з глибоко запалими очима після затяжного перепою, він стояв лице в лице перед сотнями старателів, що нахвалялися віддати йому по заслузі, якщо він їх обдурив. Збори зустріли його свистом, гнівними вигуками та глузливими аплодисментами. Але Мак-Кен тримався так добре, що багато людей повірило в правдивість його слів.

Мак-Кен признався: він був добряче напідпитку. Що саме витягли з нього, п’яного, газетярі, він, слово честі, не знає. Не можна ж судити людину за кожну дурницю, яку вона ляпне з п’яних очей. І не він, а газети винні в цьому поході, хоча… Надії старателів знову воскресли, коли Мак-Кен раптом запропонував повести виділених зборами люДей у таке місце, де нещодавно справді знайдено багаті розсипища.

Оголосили грошову підписку на спорудження експедиції, і четверо старателів, обраних зборами, вирушили на двох легких візках з міста. Все це були витривалі й досвідчені золотошукачі, до того ж добре озброєні, бо лунали погрози порішити Мак-Кена, якщо його привселюдна заява виявиться брехнею. Поліція та інспектор попередили супровідників Мак-Кена, що вони особисто відповідають за його життя. Старателі поклялися привезти його цілим назад, щоб він міг стати перед судом усієї громади.

Звістки про тих, що вирушили в перші дні походу й тепер застряли без їжі та води серед пустельних кряжів між Кулгарді та Віджімултою, розпалювали загальне обурення й гнів. Уже організовувалась їм допомога, коли раптом пройшла грозова злива. Це багатьом врятувало життя. Коли учасники походу повернулися й розповіли, що вони тільки натерпілись нелюдських страждань, а ніде не знайшли жодних стежок чи будь-яких слідів нових розробок, всі ще більше підупали духом.

В конторі Асоціації старателів вивішувались повідомлення про шлях просування вирядженої зборами розвідувальної експедиції. Старателі юрмилися перед папірцями, читаючи й обговорюючи їх. Та не давали ті повідомлення ані найменшої надії, що Мак-Кен дотримає своєї обіцянки. Почалися розмови про те, щоб перейняти експедицію, коли вона повертатиметься в Кулгарді, й застрелити або повісити Мак-Кена на місці. Тоді Дінні та ще кілька літніх, розсудливіших старателів організували цілодобове вартування на тій дорозі, якою мала їхати назад експедиція.

Вона прибула невдовзі, в один з недільних вечорів. Старателі, що супроводили Мак-Кена, одвели його в дім Маршалла й доповіли, що він весь час водив їх околясом та напускав туману: він так і не зміг показати їм хоча б поганенької золотоносної ділянки, не кажучи вже про свіжі розробки якихось там багатих розсипищ. Маршалл задвірками, щоб непомітніше й швидше, побіг у поліцейську дільницю, і Мак-Кена, заради його ж власної безпеки, було спроваджено під замок. А хлопець він був з характером, казав Маршалл: попри все хотів стати перед старателями, і його насилу умовили не робити цього. Морріс був певен, що коли б Мак-Кена не втримали, йому б не жити. Перед дверима Джона Маршалла галасував розлютований натовп. Джона зустріли вигуками: