Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Чоловіки сердито загомоніли, не в силі стримати свого обурення.

— Це ж треба дійти до такої підлоти! — сказав Морріс.

— Джордж Лекі звинуватив сера Джона Форреста в грубому порушенні права і справедливості, — закінчив Дінні. — Але загарбникам все-таки перепав ласий шматок.

— Хай мене дідько візьме, коли я розумію, чого ми тут сидимо склавши руки! — гнівно вигукнув Тупе Кайло. — Адже це б’є по всіх старателях на приїсках. Якщо Джек Міллз та його товариші будуть боротися, наш обов’язок — підтримати їх.

— Їм тепер не до боротьби, — сказав Дінні. — Вони набрали досить золота в Лондондеррі і сидітимуть тихенько-смирвенько.

Він підвівся. Інші теж повставали, потягаючись та обтрушуючи з одягу порох. Вони очікувально дивилися на Дінні. Адже йому поталанило — тепео слово за ним! Але погляд Дінні був звернений туди, де на саморобному триніжку сиділа місіс Гауг, все ще латаючи Моррісову сорочку.

— Ходімте вип’ємо! — сказав Фріско те, чого чекали від Дінні.

— Я частую, — квапливо підхопив Дінні. — Пообідаємо в трактирі.

Фріско простежив очима за поглядом Дінні, звернутим на місіс Гауг.

— Як кепсько, що ви не можете піти з нами, мем! — вигукнув він, підступно розкривши таємну надію Дінні на те, що може, Саллі пообідає з ними.

— А чому й ні? — Хейлс був людина цілком світська і неабиякий дамський догідник. — Якщо місіс Гауг зробить намчесть і пообідає з нами в «Клаб-готелі», ми її спершу проведемо додому, а вже потім перейдемо до розваг, які для нас приберігає Дінні.

Саллі перехопила погляд Морріса і прочитала в ньому сувору заборону.

— Щиро вам дякую, — відповіла вона. — Але я тільки обтяжила б вас. Дінні ще завітає до мене перед від’їздом у Кулгарді. Правда ж, містер Квін?

Саллі обдарувала Дінні своєю найчарівнішою посмішкою. Вона не дозволить містеру Франсіско Джо Мерфі збиткуватися з неї і примушувати червоніти Дінні, який заради неї одяг новий костюм та цей крислатий капелюх. Він її гість, і нехай кожному стане ясно, що він їй друг і що вона дуже рада його бачити в себе.

— Неодмінно, місіс Гауг! — Дінні почервонів по самі вуха від посмішки Саллі. — У мене для вас ціла купа новин від місіс Фогарті та Олфової дружини. Може, зайти завтра вдень?

— Я вас чекатиму, — сказала Саллі.

Старателі обступили Дінні з усіх боків і потягли його в трактир.

Проте минуло кілька днів, перш ніж Саллі знову побачила Дінні, але й тоді він тільки почервонів від сорому й квапливо пошкутильгав геть, ніби боявся, що вона його зупинить і заговорить до нього. Від того першого частування в день свого приїзду Дінні пиячив майже тиждень, і вигляд у нього був відповідний. Без комірця, неголений, з почервонілими, запухлими очима, у зашмарованому й пом’ятому новому костюмі, він шаснув назад у трактир, як тільки помітив, що місіс Гауг наближається до нього.

«Повний бідон золота!»

«Новий приїск південніше старого табору!»

Саллі чула гомін чоловічих голосів, збуджені вигуки, нетерплячі запитання. Вийшовши того задушного ранку з тіні піддашка, вона побачила Клері Мак-Клерена на рослому гнідому коні: він щойно примчав з Кулгарді. Змилений кінь важко відсапувався, а обличчя Мак-Клерена пашіло вогнем. Він привіз з собою газету.

З десяток чоловіків уже товклося навколо нього, нишпорячи очима по друкованих шпальтах. З усіх кінців збиралися люди: одні бігли з підскоком, інші трюхали підтюпцем, треті йшли перевальцем, так ніби жодні новини в світі не могли примусити їх хоч трохи поквапитись.

Морріс та Фріско прилучилися до тих, що читали газету. Саллі чула, як Клері розповідав старателям, що в одній з ранкових газет з’явилось повідомлення про сенсаційну знахідку.

«Нещодавно до Кулгарді було привезено гасовий бідон, ущерть наповнений золотом, — писалося в замітці, — отже, є всі підстави гадати, що відкрито нове надзвичайно багате родовище». Місто немов збожеволіло від цих вістей і гарячково почало готуватися до грандіозного походу. Подробиць поки що ніхто не знає, але Клері примчав оце попередити Великого Джіма, забрати свій інструмент та продукти, і негайно подасться назад, щоб з першою ж партією рушити на південь, у безводний край кам’янистих хребтів.

Клері забрав свою газету й поїхав далі, залишивши позаду себе неймовірне сум’яття. Старателі, що віяли золото на майже виснажених розсипищах біля підніжжя Марітани та Кассіді, вже складали свої немудрі пожитки. Власники пластових ділянок і ті, що розробляли вздовж кряжа руду шахтним способом, домовлялися, кого б залишити поки що замість себе, й чимдуж бігли до міста купувати продукти, роздобути коня з візком або верблюда. Фріско подався в чагарі ловити своїх коней, а Морріс заходився збирати кайла, лопати, згортати ковдри й табірне манаття. І все це мовчки, не змовляючись. Морріс від хвилювання був червоний мов рак, очі його гарячкове блищали.