Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Ще чого! От треба мити посуд та подавати чай, — роздратовано заперечила місіс Фогарті. — А той старий пень, Дротяний Вус, такий незугара, половина води у нього пропадає марно.

— Я все перемию, а ви відпочиньте, — сказала Саллі.

У місіс Фогарті аж дух перехопило від подиву.

— Оце таке! А я, грішним ділом, подумала, що ви теж з отих дамочок-білоручок, з якими треба панькатись.

— Я? — засміялася Саллі. — Та в мене в самої був пансіон у Південному Хресті, тому я добре знаю, скільки тут роботи.

Місіс Фогарті таки зважилась спробувати лікування, запропоноване Саллі. Вона голосно гукнула глухому Дротяному Вусові, який обідав за кухонним столом, щоб він починав мити посуд — нехай хоч раз попрацює як слід за свої харчі…

Саллі знайшла гасовий бідон із зрізаним верхом і налила в нього гарячої води. Місіс Фогарті опустила в бідон ноги, сказавши не без гордості, що вони дуже маленькі для її статури і що дівкою вона дуже пишалася ними. Скільки їй робили компліментів з приводу її гарненьких ніжок!

— Але я ніколи не думала в ті дні, що мене отак розіпре й мотуззям повилазять вени, — зітхнула вона. — І, далебі, в гадці не мала, що буду колись головним куховаром та посудницею в трактирі на золотих приїсках!

Коли Саллі попросила в містера Фогарті метилового спирту, він приніс їй пляшку віскі особливої міцності, заявивши, що не тримає такої гидоти, як метиловий спирт, але, можливо, його замінить віскі. Оскільки місіс Фогарті була надто гладка, щоб дотягтися до своїх ніг, Саллі сама заходилася розтирати їх, а Дротяний Вус, перемиваючи тарілки, бідкався, що марно переводиться таке добро.

— Ви б, хазяйко, краще в себе його вливали, а не розхлюпували на ноги, — благальним голосом сказав він, — це б вам куди більше допомогло.

Після закінчення лікувальної процедури місіс Фогарті сказала, що вона просто як на світ народилась, і вирішила годинку спочити. Саллі примостилась біля неї, і місіс Фогарті почала розповідати, як важко на приїсках з продуктами: овочів та фруктів майже немає, часто-густо в неї на хазяйстві лише самі консерви та солонина. А свіже м’ясо в таку спеку навіть годину не пролежить. Для охолодження не вистачає води, і ще ці мухи — просто напасть! Навіть у масло відкладають черву — тільки одвернись!

Покінчивши з продуктами, місіс Фогарті заговорила про жінок з тутешніх приїсків: дівчата з барів понаживали цілі багатства на удачливих старателях, які щедро обдаровували їх золотом за минулі чи обіцяні любовні втіхи. До порядних жінок чоловіки тут ставляться з повагою, але вони так знудьгувалися за жіночою ласкою, що просто втрачають розум, коли перша-ліпша вертихвістка поманить їх пальцем. Оце кілька днів тому зчинилося ціле побоїще за офіціантку на подвір’ї готелю, а одна жінка докотилась до того, що дозволила розіграти у карти власну дочку. На Рю-де-Ліндсей тільки й бачиш скандал за скандалом.

— Рю-де-Ліндсей? — Саллі здивувало, чому ця вулиця в Кулгарді має французьку назву.

— А це тому, що там є веселий дім, його утримує жінка, яку хлопці називають «мадам Марсель», — пояснила місіс Фогарті. — В неї живе кілька француженок. А в інших, другосортних домах, здебільшого китаянки та японки.

Саллі зрозуміла, що за всією цією балаканиною крилося дружнє застереження. Останнім жестом довіри та прихильності було те, що місіс Фогарті задерла спідниці й показала багрово-сині вузли набряклих вен на своїх масивних стегнах.

— Але ж це жахливо, так мучитись, — палко вигукнула Саллі, — та ще й цілісінькими днями бути на ногах!

— Поки терпиться — терплю, голубонько, — весело відгукнулася місіс Фогарті. — А далі видно буде. Навіщо вже зараз тривожитись?

Вона важко звелася на ноги й босоніж заснувала по кухні, готуючись до вечері.

— Поки я тут, я вам допомагатиму, — сказала Саллі. — Це мені й самій допоможе — в роботі менше хвилюватимусь за Морріса.

— Гаразд, голубонько. Платню призначте самі, — запропонувала зраділа хазяйка.

— Платню? — Тонкі Саллині брови зійшлися на переніссі. Потім вона усміхнулась, ніби таке й на думку їй не спадало, — Про це ще встигнемо поговорити, — кинула вона, ніби між іншим. — Покажіть мені, де у вас що стоїть, та я накриватиму столи до чаю.

Вона знала, що на приїсках вечеря зветься «чаєм».

Того вечора, коли Саллі з’явилася в їдальні й почала обслуговувати відвідувачів, більшість чоловіків просто вирішили, що нарешті місіс Фогарті знайшла собі служницю. Саллі так спритно розносила тарілки з солониною та печеними яблуками у солодкій підливі й ставила поруч них кварти та бляшанки з гарячим чаєм, ніби все своє життя тільки це й робила.