Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Дінні встав і потягнувся, немов скидаючи з себе смуток, який не залишав його весь вечір…

— А що, власне, ти тут можеш зробити? — іронічно спитав Морріс.

— Я? — промовив Дінні, засміявшись. — Не дуже багато. Але я вірю, що робітники доб’ються свого так само, як вони добились свого у боротьбі за розсипне золото. Це одна з найславетніших битв австралійського робітничого класу, Моррі. Вона змінила долю країни, вона заткнула пельку урядові Форреста, який опирався утворенню федерації, вона ввела наш Захід до складу федерації. Тепер всі визнають, що в часи «Еврики» мій батько і його товариші зробили непогану послугу Австралії, а я гадаю, що старателі наших приїсків зробили не менше, борючись за свої старательські права.

— Адже й ви доклали до цього рук, Дінні, — сказала Саллі.

— Аякже, доклав! — відгукнувся Дінні, підбадьорюючись від цієї напіввисловленої похвали. — Але тепер мені тут нічого робити, мем, відчуваю, що засидівся. Рано-вранці піду на розвідку.

Якусь мить він стояв мовчки — маленька хоробра людина — і вдивлявся у далечінь поверх залитих місячним сяйвом просторів, туди, де сірі чагарники тягнуться у глиб країни і струмисті міражі тремтять на безмежному виднокрузі. Потім Дінні обернувся, широка посмішка на мить осяяла його худе і зморшкувате обличчя, він кивнув і почвалав геть.

— До скорого побачення!

Ви ознайомилися з одним із найвідоміших творів австралійської літератури XX століття — першою книгою трилогії про золоті приїски, що її написала Катаріна Сусанна Прічард.

Життя К. С. Прічард (1883–1969) було сповнене працею художника і борця за перебудову суспільства. Історик літератури згадає її серед піонерів соціалістичного реалізму, історик робітничого руху — серед засновників партії австралійських комуністів. Дивовижна цілісність, мужність, висока громадянська і естетична міра, з якою вона підходила до всього, що б не робила, мимовільно змушувала людей, які оцінювали її діяльність, вживати метафор: «леді лівих сил», «представник Австралії у парламенті світової літератури». Свої автобіографічні нотатки, що їх вона надрукувала за кілька років до смерті, Прічард назвала «Дитина урагану», — так назвали маленьку Кеті фіджійці, бо в ніч на 4 грудня 1883 року, коли вона народилася в Левуці, на Фіджі, вирував ураган; так називали письменницю друзі за її невичерпну енергію, це ім’я підкреслювало приналежність до буремного рево люційного віку.

К. С. Прічард виросла в сім’ї журналіста, де любили музику, театр, живопис, поезію. Ректором Південно-Мельбурнського коледжу, який вона закінчила, був поет Джон О’Хара. Від університетської освіти вона змушена була відмовитися — не мала потрібних коштів. Прічард служила гувернанткою в провінції, викладала в школі, а потім стала професійною журналісткою. Працювала в штаті мельбурнської газети «Геральд», друкувалась у багатьох англійських газетах і журналах, живучи в 1912–1915 роках «вільним стрільцем» у Лондоні. Талановитій, чарівній журналістці, яка знала французьку і німецьку мови, доручали відповідальні завдання.

Якщо не рахувати юнацьких вправ, то перші твори Прічард оповідання й нариси, були надруковані на початку цього століття. Чим був характерний цей період для Австралії? Після бурхливих дев’яностих, коли хвиля кризи і «великих страйків», здавалося, погрожувала розмити самі підвалини австралійського буржуазного суспільства, настав спад. Посилився політичний вплив лейбористської партії, пройнятої духом опортунізму і дрібнобуржуазного реформізму Австралія стала не республікою, як сподівалися радикально настроєні прибічники національної незалежності, а федерацією зі статусом домініону (1901 р.) у Британській імперії. Проминули свій зеніт письменники, народжені народними рухами 90-х років, поети й новелісти, які поклали початок національній літературі, її демократичним і реалістич ним традиціям, — Генрі Лоусон, Едвард Дайсон, Прайс Уорунг, Стіл Радд та інші. Виникла необхідність прийняти в них естафету художнього осмислення австралійського життя, глибше зрозуміти його соціальну динаміку, дати більш розгорнуту картину взаємин поміж людьми, їх прагнень, устремлінь і почувань. Прийшла черга реалістичного роману.

Цей роман не відразу знайшов твердий грунт під ногами. Спочатку він тільки проводив розвідку, що зрідка закінчувалась успіхом. Так, наприклад, звернув на себе увагу роман Майлз Франклін «Моя чудова кар’єра» (1901) — історія молодої дівчини, дочки небагатого фермера, яка пишається тим, що належить до «дітей буша» — суворої австралійської глушини, і кидає виклик вікторіанській респектабельності. Своєрідна книга Джозефа Ферфі «Таке життя» (1903) наріжним каменем лягла у фундамент австралійського роману, показавши, як писати про реальне життя уникаючи обов’язкової для «колоніального роману» пригодницької інтриги, як буденне дає привід для філософських, естетичних, соціально-політичних роздумів. Одначе минуло ще два десятиліття, аж поки про австралійський реалістичний роман можна було говорити як про доконаний факт. Передвоєнні ж роки були для його творців — Катаріни Сусанни Прічард, Венса Палмера, Генрі Гендел Річардсон, Майлз Франклін — часом учнівства, нагромадження досвіду, самовизначення.