Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Крім того, члени правління «Великого Боулдера», як довірені особи акціонерів, ділили між собою чотири з половиною тисячі фунтів щороку і, як засновники, були добре забезпечені акціями, які дісталися їм майже даром.

— «Великий Боулдер» — одна з найстаріших золотопромислових компаній Західної Австралії, — сказав Біллі Барнетт, коли всі карти були розкриті. — Вона платила величезні дивіденди, і хоч багато хто вважав це особистою заслугою панів директорів, я все-таки гадаю, що золото створив бог, а правління лише встановило дробарку з тридцятьма товкачами.

Він згоден визнати, що «наші директори могли керуватися високими і благородними почуттями, на які лише здатні члени правління акціонерного товариства»; однак вони уклали, м’яко кажучи, «недозволену угоду» за рахунок своїх акціонерів.

— Могли вже просто подарувати рудник збагачувальній компанії, чого ж церемонитись, — вигукнув з місця другий акціонер. І викликав глузливий сміх аудиторії, зачитавши статтю контракту, в якій говорилось, що «Боулдерська збагачувальна компанія повинна вжити всіх заходів до того, щоб запобігти втратам золота внаслідок крадіжок та несумлінності».

Крах Об’єднаного ще глибше розкрив закулісні махінації золотопромисловців і їх мету.

Він наочно показав, що заокеанські власники великих золотопромислових підприємств були зацікавлені не так у збільшенні видобутку золота, як у біржовій грі. Члени правління компаній, їх родичі та друзм наживалися на «внутрішній інформації», яку вони одержували потай від рядових акціонерів. Вони гріли руки на випуску акцій «липових» золотоносних ділянок чи не більше, ніж на акціях найбагатших рудників. Добування золота стало засобом шахрайського пограбування безлічі легковірних людей через біржу, а самі рудники перетворилися на своєрідних «темних конячок», справжні достоїнства яких хазяїн скакової стайні підступно зберігає м таємниці.

Коливаннями на фондовій біржі заправляла могутня купка лондонських фінансистів. Розібратися в їхній грі було нелегко, проте Олф досить надивився на неї і приблизно здогадувався, що зараз вони грають на пониження і створюють депресію, щоб прибрати до рук усі хоч якоюсь мірою цінні рудники на золотих приїсках. «Австралійські вкладники стоять поперек горла англійським ділкам», — сказав якось у присутності Олфа приїжджий магнат. Політика цих ділків, очевидно, зводилась до того, щоб проковтнути дрібного незалежного австралійського вкладника і скупити його акції, а потім відродити рудники, нагнати ціни на акції і створити навколо калгурлійських приїсків новий бум.

Що ж ото сказав Зеб Лейн на сніданку в правлінні Південного Калгурлі кілька днів тому? — пригадував Олф. Ага, ось що: «Над приїсками зараз згустилися грозові хмари, але він певен, що скоро прогляне сонце і для всього району настане ера процвітання». Річард Гамільтон, управляючий Великим Боулдером, погодився з ним щодо «хмар», але від себе додав, що шлях до оздоровлення треба шукати в «дешевій обробці великої кількості бідних руд».

«Все це й без них відомо», — роздумував Олф. Та якби населення приїсків стало ждати того процвітання, довелося б йому йти з торбою по світу. Велике щастя, що в боротьбі за розсипне золото перемогли старателі — може, цим вони врятували приїскові міста від страшного лиха. Розсипища в руках народу — це в якійсь мірі матеріальна сила, що удержує гроші в країні і створює обіг. Певна річ, якби старателі програли, знизилася б і заробітна плата на рудниках.

Дінні казав, що у робітників, як у мурашок, є якесь особливе передчуття лиха, що їм загрожує. Саме тому вони й виступили так одностайно на захист своїх прав, проти грабіжницьких зазіхань англійських капіталістів. Але їх боротьба водночас була спрямована і проти своєї власної правлячої верхівки. Ставлячи особисту наживу вище національних інтересів та демократичних принципів, місцеві багатії ладні були розпродати країну заокеанським фінансистам, щоб тільки зберегти свої вкладення в іноземних акціонерних компаніях. І лише мужність та рішучість старателів врятували Західну Австралію від цієї зради.

«Але цього замало. Треба законодавчим шляхом покласти край зловживанням з акціями, — думав Олф, — треба сприяти розвиткові вітчизняної промисловості і домогтися того, щоб приїски й уся країна користувалися скарбами, що їх дають рудники».

Неправда, що золото в рудниках вичерпалось. Олф вірив у багатства Золотої Милі й усього краю. Гірський кряж, що простягнувся за містом, з його вивітреними у плині віків скелями, таїть у собі найбагатші в світі поклади золота.