Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Дінні й Тессі, гнані золотою гарячкою, поспішали до Кеноуни. Не може бути, щоб отой піп так набрехав. Якщо він каже, що бачив здоровенний шмат золота — то таки бачив. А він же про це сказав? Сказав! І якщо більше нічого не говорить, то тільки тому, що не може розголосити таємниці сповіді. Певне, йому хтось сповідався, розкаюючись у якійсь нечистій справі, міркували старателі. Грабіжництво або ж убивство, а може, те й друге водночас.

Сотні людей, похапавши кайла та лопати, — на верблюдах, на конях, на ослячих візках, на підводах, на велосипедах і пішки, з мішком за плечима, — ринули в дорогу, щоб перекопирсати, обнишпорити землю за околицями Кеноуни.

Через кілька днів вони потяглися назад: ніяким легендарним самородком ніде навіть не пахло. І не було жодних чуток про багаті розсипища десь поблизу, чи про старателів, що повернулися здалека й кропили свою удачу, чи про чиюсь підозрілу метушню.

З’ясувалося тільки, що золото на старому Білому Пері та інших колись багатих приїсках цього краю почало вичерпуватись. Крамарі й трактирники в один голос скаржилися на застій у торгівлі. Чутка, пущена панотцем Лонгом, була їм, звісно, на руку, і вони зустріли її вельми радо. Інша справа — старателі. З раннього ранку й до вечора під палючим сонцем вони марно длубали землю кайлами та лопатами, не заробляючи цією виснажливою працею навіть собі на прожиття, не знаючи навіть, де вони копають: далеко чи близько від місця народження того таємничого кавалка золота.

Із східних штатів також почали прибувати партії золотошукачів, і після трьох тижнів одчайдушних, але даремних пошуків становище склалося досить загрозливе.

Дінні чудово пам’ятав горезвісний похід Мак-Кена і несамовиту лють старателів, ошуканих варняканням п’яного дурня. Він застерігав інспектора й констебля, що треба якось допомогти озлиднілим і голодним старателям, а то панотцю Лонгу не минути лиха. Якщо священик сказав правду — нехай назве місце, де було знайдено самородок. Бо старателі подумають, що він або ляпнув зайве з п’яного розуму, або ж їх умисне обдурили заради наживи окремих крамарів та трактирників.

Панотець Лонг погодився сказати, де знайшли самородок. О другій годині дня такого-то числа він привселюдно розповість про це з балкона готелю в Кеноуні.

Натовп, що зібрався біля готелю, за свідченням Дінні, був настроєний далеко не мирно. Перед лицем такої грізної сили у будь-якого смільчака душа сховалася б у п’яти.

— Людей зійшлося тисяч шість-сім. Усі патлаті, мов вовкулаки, в усіх ноги розтерті до крові. Від голоду ледве стоять на ногах, очі палають. Було видно, що коли панотець Лонг не дотримає слова — вони його просто роздеруть на шматки. Ті, що мали коней, верблюдів, повозки чи велосипеди, тримали їх напоготові, щоб одразу рвонути вперед, тільки-но панотець Лонг скаже, де знайшли той здоровенний самородок.

Коли молодий священик вийшов на балкон, його зустріли зловісним мовчанням. Запала така гнітюча тиша, яка буває лише перед грозою.

— Панотець Лонг стояв білий мов крейда і весь тремтів від страху, хоча й силкувався бадьоритися, — розповідав Дінні. — Дехто з хлопців почав уже галасувати. Лише богу відомо, що могло б статися, якби попик надумав відкручуватись. Спочатку я страшенно боявся цього, бо надто вже він розмазував — в яку, мовляв, халепу він ускочив, не подумав, до чого може призвести людей золота гарячка. Ну, а далі попросив хлопців ні про що його більше не розпитувати, коли він назве місце, де знайшли самородок. Ті, кому вже зовсім урвався терпець, почали заприсягатися, здіймаючи до неба руки. «Гаразд, — сказав панотець Лонг, — зараз я вам скажу, де, на мою думку, було знайдено самородок і все, що я про це знаю. Не можу тільки назвати тих, хто його знайшов, бо не маю на те права. Самородок нікуди не дівся, він у повній цілості. Зараз він не в цьому місті, а, мабуть, у якомусь іншому десь поблизу, і свого часу повернеться назад до Кеноуни…»

«Самородок знайшли…» — тут ми всі затамували подих, чути було, як муха пролетить, а він спроквола промимрив: «…по дорозі на Курналпі, за чверть милі від найближчого озера».

— Натовп заревів і немов з ланцюга зірвався. Люди просто озвіріли, лізуть одне одному на голови, повозки тріщать, коні стають дибки, верблюди, запряжені в незграбні вози, пруть навпростець, не розбираючи дороги. Крики, гамір, лайки, прокльони. Та ось усе це з диким реготом, з гиканням наввипередки помчало в бік Курналпі. Такого я зроду не бачив. Справжнісіньке тобі стовпотворіння! Щастя ще, хоч нікого до смерті не задавили.