Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

От коли в мечеті в Калгурлі вбили Тага Магомета, багатого купця-афганця, так то було справжнє вбивство — холоднокровне й умисне. Тага заколов інший афганець рано-вранці, коли той схилив коліна для молитви. За що він його порішив, так і не змогли дізнатись. Гоулан Магомет навіть не думав приховувати свого злочину й зустрів смерть з гордо піднесеною головою, як людина, що відстояла свою честь.

Через кілька місяців помер Хаджі Мула Мірбон, майже столітній дідуган, що був у афганців ніби релігійним вождем, і вони зійшлися на його похорон з усіх кінців країни.

Майже водночас ховали й одну японку-проститутку. Саллі з цікавістю дивилась на похоронну процесію, що посувалась курною дорогою до цвинтаря: труна була яскраво прибрана й заквітчана, за нею йшли японки в строкатих кімоно, нагадуючи зграйку барвистих метеликів. Морріс казав, що покійницю вирядили наче на бал: нарум’янили, наділи на неї найкраще вбрання і всі її прикраси. Подруги проводжали небіжчицю тонкоголосими співами, під дзвін срібних бубонців та цигикання скрипок.

Ось воно, останнє напуття, думала Саллі, остання риска під їхнім життям — убогим, жалюгідним животінням у домах розпусти на задвірках міста. Дівчину-японку вбили під час бійки, коли француз — хазяїн кількох японок-проституток, яких він держав у халупі з гофрованого заліза на одному з далеких приїсків, — підвищив плату за відвідання його закладу. Подруги перевезли її тіло до Калгурлі й поховали за національним звичаєм.

Але всі ці події, хоч вони й проливали світло на прихований від очей, зловісний бік життя суспільства, проходили, не залишаючи після себе глибокого сліду. Майбутнє рудників, доля міста — ось що заповнювало всі думки, породжувало дедалі глибшу зневіру. Багато з тих, що звикли на літо виїжджати до моря, в цьому році залишились сидіти на місці: одні боялись відірватися від своїх справ, інші просто були в матеріальній скруті.

Лора сказала, що Олф обіцяв поїхати з нею на південь, але зараз його турбують справи на руднику, і йому не можна відлучатися з Калгурлі. Їхати без Олфа Лора не захотіла: вона обмежилась тим, що вирядила на два-три місяці до моря Еме.

Дивлячись на Боулдерський кряж, Саллі часто замислювалась над тим, яку владу мають рудники над людським життгям, — всі оці незграбні копри та шахтні надбудови, що бов ваніють у гарячому мареві, відкриті розробки, сараї для машин, рудодробарки, присадкуваті конторські приміщення, криті гофрованим залізом, що приліпилися до голої рудої землі… Крез, Мідас, Залізний Герцог, Гайнаулт, Калгурлі, Австралія, Великий Боулдер, Об’єднаний, Стійкий, Айвенго, Золота Підкова, Лейк-В’ю, Зірка. В них було щось чаклунське, в цих назвах. Це вони покликали до життя Калгурлі! Ніби велетеньські допотопні чудиська, розповзлись рудники схилами кряжа; вони зариваються глибоко під землю, вивергають руду, трощать її сталевими зубами каменедробарок, добуваючи золото. Золото! Воно дає багатство та розкоші власникам рудників, але не дасть нічого тим, хто, обливаючись потом, длубає його кайлом у темних тісних забоях глибоко під землею.

Просто дивно, думала Саллі: на догоду цим рудникам виросли й розкинулись на рівнині біля підніжжя хребта місто Калгурлі та нове селище Боулдер. Тонни золота викидають рудники, на мільйони фунтів стерлінгів. Можна було б подумати: в яких розкішних будинках, в яких чудесних містах повинні жити ті, хто власними руками добуває все це багатство, що дає людям необмежену владу! Але тільки ліс копрів та одноманітно-убогі, похилені халупи позначали ті місця, де в надрах ховалися незліченні скарби. Здавалося, ніби якийсь зацькований злиднями невдаха зліпив усі ці халупи нашвидкуруч, сподіваючись на щастя, що, може, перший-ліпший ураган не змете їх з лиця землі.

Все життя Калгурлі крутилося навколо рудників. Існування тисяч чоловіків та жінок залежало від тієї небезпечної, виснажливої роботи, що провадилась під землею. Але й розсипне золото все ще залишалося важливим фактором місцевого добробуту. Право старателів на розробку розсипищ давно вже стало поперек горла власникам рудників, і в міру того як поширювались чутки про вичерпання багатих руд у деяких великих рудниках, старателям дедалі частіше доводилось виступати на захист своїх прав.

Коли приїсковий інспектор Хейр виніс рішення, що управляючий рудником Айвенго мав право заборонити старателям кілкувати в межах відведеної під рудник території ділянки під розсипне золото, старателі скликали мітинг протесту. Страх перед загрозою кризи примушував рудокопів та старателів особливо насторожено ставитись до будь-яких зазіхань на їх старательські права.