Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Із скупченням населення в місті різко посилилась небезпека пожеж та епідемій тифу. Лікарня була переповнена тифозними хворими, а пожежі стали звичайним явищем, і калатання дзвона на сполох — постійним кошмаром літніх ночей. Цілі квартали жилих будинків та крамниць вигоряли дотла. Води було надто обмаль, щоб марнувати її на вогонь, і ненароком перекинута гасова лампа часто залишала без житла та майна десятки сімей, завдавала величезних матеріальних збитків торговцям. Жителі вимагали проведення в місті електрики, щоб покінчити з «гасовим дияволом».

Лише на центральних вулицях тьмяно блимали поодинокі ліхтарі, й освітлення міста та приміських доріг ставало невідкладним завданням. На Боулдерському шосе грабували й душили людей, і всі казали, що це справа рук тієї потолочі, що після відкриття залізниці насунула до міста. Але заходи по упорядженню міста все відкладалися та відкладалися, і причиною цьому були тривожні чутки про рудники Золотої Милі. Одне за одним надходили повідомлення, що золото в цих рудниках примхливе, що воно то з’являється, то таємниче зникає, поступаючись місцем бідним, малоцінним рудам. Акції падали, проте оптимісти не здавались. Ті, хто добре знав приїск, відмовлялися вірити, що всі рожеві надії на процвітання Калгурлі можуть лопнути, мов мильна бульбашка.

Містер де Морфе вважав таке припущення просто сміховинним. Він запевняв, що золота на приїску ще й зараз непочатий край. Телуристі рудники — це запорука справжнього майбутнього розквіту золотодобування.

Сидячи на веранді тихими задушними вечорами, Саллі та Марі подовгу розмовляли, обговорюючи все, що сталося за день. Дінні подався на розвідку кудись за Кеноуну, і їм обом дуже його не вистачало. Ось у кого завжди була про запас якась цікава історія.

Коли Дінні був дома, хтось із старателів неодмінно приходив до нього, і тоді жінки дізнавалися значно більше про те, що творилось у місті та поза містом. Саллині постояльці, рудокопи, були тихі, скромні хлопці; вони вдосвіта йшли на роботу, поверталися пізно, і їх майже ніколи не було видно. Та якщо на веранді з’являвся Дінні, вони теж примощувались поруч, щоб взяти участь у розмові. Іншим часом вони майже не виходили зі своїх кімнат, очевидно розуміючи, що цим найкраще можуть догодити Моррісу.

Кілька днів тому вони з обуренням розповідали про те, як на Великому Боулдері загинуло два їхніх товариші. В забої, де вони працювали, на глибині ста футів, не було зроблено належного кріплення. Тонни землі обвалились на них і поховали їх живцем:

— Люди коштують дешево, — похмуро кинув Піт Мак-Кей, — дешевше, ніж кріпильний ліс.

А невдовзі після цього ще п’ять рудокопів були вбиті вибухом на Північному. Марі щоразу тремтіла від страху, коли пронизливий гудок сповіщав про катастрофу на рудниках. Жан досі працював під землею, хоч кашель мучив його з кожним днем усе дужче, і Марі взяла з нього слово, що він не полізе більше в забій, як тільки йому пощастить з нового року влаштуватися десь на поверхні.

Кожній дружині рудокопа було знайоме це болісне відчуття страху, що стискав серце, як тільки гудок сповіщав про чергове нещастя. Тоді вони всі бігли до воріт рудника і з тривогою виглядали карету швидкої допомоги. Холонучи від жаху, кожна з них чекала, що ось зараз, зараз карета зупиниться біля її порога або чоловікові товариші принесуть їй страшну звістку.

Нещасні випадки на рудниках ввійшли як щось неминуче у повсякденне життя приїсків. Вони кидали похмуру тінь на всі розмови, хоч жінки й уникали згадувати про них, коли сходились на посиденьки — єдину розраду в одноманітному плинові днів.

На початку року багато балачок викликало вбивство Мей Уейн. Як винуватця арештували Джіма Коннеллі. Саллі знала його, — колись він ходив до неї обідати в їдальню під повіткою, — і їй здавалось неймовірним, щоб Джім міг зумисне вбити жінку.

Джім Коннеллі — лагідний хлопець, добра душа, казали про нього старателі, хоч нікуди правди діти, любив похвастати — мовляв, дивіться, який він вправний стрілець. Не раз доводилось йому бахкати з револьвера, щоб показати, як він вціляє муху на льоту. Мей Уейн була хазяйкою павільйончика з різними прохолодними напоями на Дев’яностій Милі. Джім та Роб Рейд були вже під чаркою, коли забрели до неї якось у суботу перед обідом. Там вони зчепилися з афганцями, що не хотіли одвести вбік своїх верблюдів, і Джім вистрелив кілька разів у повітря, щоб примусити їх звільнити дорогу. Та трапилося, що саме в цю мить Мей вийшла на поріг, одна куля і влучила в неї. Всі раділи, коли Джіма виправдали, але сам він не захотів залишатись на приїску. Хоч він і ненавмисне застрелив Мей, видно, його все-таки мучили докори сумління.